Печерський район

Історія Печерського району Києва неподільно пов'язана власне з виникненням і розбудовою столиці України. Обіймаючи терени історичних місцевостей і урочищ на правому березі Дніпра, сучасний Печерський район увібрав у себе Володимирську гірку, Перевісище-Хрещатик, Липки, Угорське, Аскольдова могила, Берестове, Наводничі, Звіринець, Видубичі, Верхню Теличку, Саперну Слобідку, гору Лису, Чорну, Багринову, долини Клова і частково Либіді.

Поблизу урочища Угорське, 882 року князь Олег Віщий убив київських князів Аскольда і Діра і став княжити в Києві, мовивши: «Хай се буде мати городам руським». У 988 році князь Володимир Святославич хрестив Русь. А згодом, 1051 р. ченці Антоній Печерський і Феодосій Печерський заснували у викопаних поблизу княжого села Берестового в печерах православний монастир — майбутню Києво-Печерську лавру. Звідси і пішла назва району. Крім лаврських, відомі ще не менш древні Звіринецькі печери та інші печери на терені району.

Перші муровані споруди в районі з'явилися ще в XI ст. в Печерському монастирі, а в XII ст. тут вже існувало значне поселення.

Наприкінці XVII ст. Печерське містечко стає військово-адміністративним центром Києва. Гетьман Іван Самойлович починає спорудження земляної фортеці, а згодом гетьман Іван Мазепа зводить оборонні мури з вежами, церквами довкола лаври, дає великі кошти на церковне будівництво. Полковники Війська Запорізького також надають кошти на розбудову й прикрашення Печерського, Микільського, Видубицького, Михайлівського Золотоверхого монастирів, на розвиток української національної культури; її поширювали і лаврська школа, лаврські друкарня та іконописна майстерня. Різнопланове значення Печерська зростає впродовж наступних часів. У середині XVIII ст. тут зводяться Царський (Маріїнський) та Кловський палаци, будинок київських генерал-губернаторів, муровані брами й порохові льохи, вдосконалюються фортифікаційні споруди Печерської фортеці. Наприкінці XVIII ст. навпроти лаври будується величезний арсенал з жовтої київської цегли. Зелену глину для випалення цієї цегли видобували тут-таки, на схилах Дніпра і Либеді, і ті цегельні стали першими промисловими підприємствами району. З такої ж цегли побудовано згодом всю нову Печерську фортецю на величезному терені плато — Васильківське та Госпітальне укріплення, казарми, оборонні вежі, мури, новий арсенал, а ще — інститут шляхетних дівчат, бики Ланцюгового мосту через Дніпро.

З розвитком капіталізму Київ швидко зростає й розбудовується. У XIX ст. виникає вулиця Хрещатик, і старий Київ зливається з Печерськом. Утворюються характерні ділянки забудови й розселення киян. Діловий Хрещатик — банки, контори, біржа. Єдиним промисловим підприємством Печерську залишається завод «Арсенал». Лисогірський форт стає місцем страт. На зламі XIX-ХХ ст. на терені сучасного Печерського району вже діяли міський Музей старовини й мистецтв, зали Дворянського та Купецького зібрань, іподром.

Під час Першої світової війни Печерськ швидко мілітаризується: розширюється арсенал, зводяться військові училища, прокладаються залізничні колії до всіх військових об'єктів. Визвольні змагання 1917—1920 рр. роблять Печерський район ареною братовбивчих бойових дій, а каральні органи кожної протиборствуючої сторони обирають за свій осідок панські Липки.

Нове піднесення переживає Печерський район після 1934 р., коли з переведенням столиці України з Харкова до Києва в Липках розмістилися урядові заклади. Водночас було знищено безліч пам'яток культової архітектури, кладовище «Аскольдова могила». В 30-i роки споруджено Верховну Раду, гігантський будинок НКВС (нині — Кабінет Міністрів), клуби, школи, дитячі садки та ясла, численні житлові будинки, стадіон «Динамо», набережну Дніпра. Довоєнний проект планування Печерсько-Звіринецького району розробив архітектор Іван Довгалюк. Проект перепланування Печерсько-Звіринецького району було здійснено частково, місцевість у районі сучасного бульвару Лесі Українки залишалася не спланованою і малонаселеною.

Радянською владою район був перейменований на Кіровський, однак 15 серпня 1944 р. району повернули історичну назву.[3]

Друга світова війна завдала страшних ран Печерську. Тривалий час залишався зруйнованим Успенський собор лаври, знищений під час окупації міста агентами НКВС^{[джерело?]}.

У повоєнні роки одними з перших масово були забудовані котеджами околиці — Багринова гора, Старонаводницька вулиця, потім почалося масове будівництво багатоповерхових житлових будинків у південній частині району — вулиці Бастіонна, Михайла Бойчука, бульвар Дружби народів. У 60-i роки прокладено й забудовано бульвар Лесі Українки та прилеглі вулиці. В старовинному Аносовському саду 1957 р. влаштовано парк Слави з обеліском і Вічним вогнем над Могилою Невідомого Солдата.

В останні десятиріччя в районі з'явилося багато нових громадських споруд і закладів та житлові масиви. В 1981 р. був урочисто відкритий Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» (нині має назву Національний музей історії України у Другій світовій війні). На березі Дніпра встановлено пам'ятник засновникам Києва.

У 1964 році у Печерському районі на дніпровських схилах відкрито Центральний ботанічний сад з чудовим садом бузку та дендрарієм.