Веймарський трикутник
Веймарський трикутник[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13] або Ваймарський трикутник[14][15][16] — неформальне міжнародне об'єднання Німеччини, Польщі та Франції. Об'єднання виникло в 1991 році. У рамках групи відбуваються численні зустрічі міністрів закордонних справ та глав держав. Метою групи було просування Польщі на шляху по вступу до Європейського Союзу й НАТО. Проте об'єднання продовжує існувати й після входження Польської Республіки до НАТО (1999) і ЄС (2004) та є однією з ініціатив з вироблення ідей ЄС. [17] [18]
Члени | |
Заснована | 1991 |
Держави групи Веймарського трикутника. |
З 1 січня 2013 де-юре функціонує спільна військова група трьох держав, чисельністю 1 700 осіб, яка за потреби може бути задіяною впродовж 5-10 днів[19].
Спілка названа на честь німецького міста Веймар, де відбулася перша зустріч міністрів трьох держав.
Саміти
Зустрічі міністрів закордонних справ
- 28-29 серпня 1991 — Веймар ( Німеччина)
- 23-24 квітня 1992 — Бержерак ( Франція)
- 11-12 листопада 1993 — Варшава ( Польща)
- 14-15 вересня 1994 — Бамберг ( Німеччина)
- 26 жовтня 1995 — Париж ( Франція)
- 19 грудня 1996 — Варшава ( Польща)
- 19 листопада 1997 — Франкфурт-на-Одері ( Німеччина)
- 6 січня 1999 — Париж ( Франція)
- 30 серпня 1999 — Веймар ( Німеччина)
- 7 червня 2000 — Краків ( Польща)
- 23 квітня 2002 — Париж ( Франція)
- 16 січня 2004 — Берлін ( Німеччина)
- 15 травня 2005 — Нансі ( Франція)
- 27 червня 2005 — Варшава ( Польща)
- червня 2008 — Париж ( Франція)
- червня 2009 — Веймар ( Німеччина)
- 26-27 квітня 2010 — Бонн ( Німеччина)
- 20 травня 2011 — Бидгощ ( Польща)
- 29 лютого 2012 — Берлін ( Німеччина)
- 23 червня 2012 — Варшава ( Польща)
- 21 лютого 2014 — Київ ( Україна)
- 1 квітня 2014 — Веймар ( Німеччина)
Зустрічі глав держав
Веймарський трикутник і Україна
Упродовж років кілька разів піднімалася ідея перетворення трикутника у чотирикутник (Веймарський квадрат) із залученням до спілки України. [17]
Також у рамках самітів часто дискутуються питання щодо України задля вироблення більш консолідованих позицій усіх трьох держав.
Посилання
- Химинець (2011) Веймарський трикутник: здобутки та перспективи з погляду Німеччини
- Кучик, Москалик (2013) Євроатлантичний та європейський вимір Веймарського Трикутника у зовнішній політиці Республіки Польща
- Черкас (2014) "Веймарський трикутник" та Україна
- Русова (2015) Роль країн веймарського трикутника у врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі: російський чинник
- Приймак (2017) Веймарський трикутник як інструмент зовнішньої політики Німеччини в контексті розширення ЄС на схід
- “Веймарський трикутник” і Україна (2002)
- У Польщі надали друге дихання Веймарському трикутнику (2011)
- «Веймарський трикутник»: НАТО має гарантувати безпеку східних сусідів ЄС (2014)
- Трикутник Україна-Німеччина-Польща: питання безпеки єднає? (2016)
- Веймарський трикутник запрацював після чотирирічної паузи (2011)
- Веймарський трикутник за "переосмислення" відносин зі східними сусідами ЄС (2014)
- "Веймарський трикутник": Європа має стати сильнішою (2015)
- Польський шлях до соціальної ринкової економіки (2017)
- Мартинов Ю. Чверть століття Ваймарському трикутнику… — С. 122.
- На чолі ЄС стає Польща // Радіо Свобода.
- Подолання української кризи: ЄС вже не відіграє практично жодної ролі
- Володимир Павлів (28 жовтня 2002). "Веймарський трикутник" і Україна. Радіо Свобода. Процитовано 8 червня 2014.
- Юрій Савицький (7 лютого 2011). У Польщі надали друге дихання Веймарському трикутнику. Радіо Свобода. Процитовано 8 червня 2014.
- Ендрю Реттман (25 січня 2013). French colonel: France better off alone in Mali ((англ.)). EUobserver. Процитовано 8 червня 2014.
Джерела
- Українське питання у центрі «Веймарського трикутника»// Урядовий кур'єр, 10.02.2022
Література
- Константинов В. Ю. Веймарський трикутник // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
- Мартинов Ю. Чверть століття Ваймарському трикутнику: у контексті регіонів Європи // Проблеми всесвітньої історії. — К., 2016. — № 2. — С. 122—131.