Велика Офірна

Вели́ка Офірна — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 781 осіб. З жовтня 2020 р. у складі Фастівського ОТГ Малоснітинського старостинського округу.

село Велика Офірна
Країна	Україна
Область	Київська область
Район/міськрада	Фастівський
Рада	Малоснітинська сільська рада
Основні дані
Засноване	ХVІІ століття[1]
Населення	781
Площа	1,78 км²
Густота населення	438,76 осіб/км²
Поштовий індекс	08523
Телефонний код	+380 4565
Географічні дані
Географічні координати	50°07′46″ пн. ш. 29°57′32″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	181 м
Місцева влада
Адреса ради	08523, Київська обл., Фастівський р-н, с. Мала Снітинка, вул.Гагаріна,134
Карта
Велика Офірна
Велика Офірна
Мапа

Велика Офірна розташована за 7 км від Фастова вздовж річки Унава і за 2—3 км від залізничної платформи Снітинка на колії Фастів — Київ. Навколо села є багато дачних земельних ділянок фастівських і київських організацій.

Назва села походить від польських слів «офіра», «офірувати» («жертва», «жертвувати»). За переказами, у ХVІІ ст. місцевий польський магнат подарував цей населений пункт Київському Братському монастирю. З 1711 і до 1795 по Унаві і Снітці проходив кордон Речі посполитої і московським царством( з 1721Російська імперія), та біля села стояв російський форпост.

Вперше у письмових документах відомості про Велику Офірну з'являються у скарзі 1757 року, у якій зазначається, що шляхтичами Аксаковим і Іваном Кияненком було пограбовано мешканку слобідки Офірни вдову Уляну Мартиниху та інших селян з монастирських земель. У слабої вдови нахабно і підступно було пограбовано майно, церковні гроші і реєстри, які залишилися після смерті покійного чоловіка. Згодом, будучи під Росією, село називатиметься Казенною Офірною, а слобідка поруч — Малою Офірною Фастівською.

7.07.1768 через Офірну проходив зі своїм загоном гайдамацький ватажок Іван Бондаренко[2].

З Великої Офірни походив останній дореволюційний волосний староста містечка Фастова Михайло Яшкір. У 1920—1922 роках багато мешканців села брали участь у повстанських гайдамацьких загонах дорогинського отамана Гайового і мотовилівському петлюрівському повстанському комітеті, через що були репресовані новою більшовицькою владою.

Нелегко проходив у селі і процес суцільної колективізації 1929—1930 років. Немало (не менше 25) постраждало село і у Голодоморі 1932—1933 років та часи масових сталінських репресій 1930-х років.

22 липня 1941 року у село прийшли німці і члени висланих з Галичини похідних груп ОУН. За участі ОУНівських представників у селі було обрану сільську управу на чолі з старостою П. Яшкіром, яка діяла до 6 листопада 1943 року — часу визволення села від нацистських окупантів. У селі відразу було відновлено колишній колгосп ім. Димитрова.

У 1951 році колгосп було об'єднано з малоснітинським колгоспом в укрупнений, а згодом до нього долучили і колишній малоофірнянський колгосп. Цей укрупнений колгосп згодом став радгоспом «Фастівським», а у часи незалежності України — КСП «Фастівське». У 1940-ві роки та після війни у селі діяли школа і місцевий клуб, яких сьогодні немає.

Нині в селі діє стара дерев'яна церква Св. Архістратига Михаїла УПЦ Київського Патріархату, хоча станом на травень 2012 завершується будівництво нової кам'яної церкви. Є у селі пам'ятний хрест загиблим козакам-гайдамакам, три цвинтарі.