Венелін Юрій Іванович

Народився на Закарпатті у сім'ї священика, навчався в Ужгородській духовній семінарії, на філософському факультеті Львівського університету (куди він поступив таємно, під прізвищем Венеліна) (1822), Московській медичній академії. Слухав лекції у вищих навчальних закладах Угорщини.

Працював у Московському військовому госпіталі. Був членом Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті.

Дослідник історії болгар, даків. Один з фундаторів російської болгаристики.

У 1823 році приїхав до Кишинева, де познайомився з бесарабськими болгарами, що переселились з Болгарії після російсько-турецької війни 1792 і 1812 рр. Виявив глибоке зацікавлення трагічною долею цього слов'янського народу, про який в науці було мало відомостей. Почав збирати матеріали про болгар, їх мову, історію, культуру. На основі цих матеріалів, за порадою відомого славіста М. Погодіна, видав 1829 р. свою працю «Древние и нынешние болгары», яка завдяки науковій цінністі та палкому заклику про допомогу болгарському народу посіла помітне місце у Болгарському національному відродженні[1].

1829 мандрував Болгарією, Валахією, Молдавією з науковою метою — збирання матеріалів для історичних праць. Зокрема, зібрав 86 дако-слов'янських та волохо-болгарських грамот — літературних пам'яток болгарського народу.

Уперше привернув увагу болгар до їхньої народної творчості, підкреслив її безцінне значення як для науки, так і для пробудження національної свідомості. Під час подорожі до Північно-Східної Болгарії (1830) зібрав 50 народних пісень. У праці «О характере народных песен у славян задунайских» (1935) дав високу оцінку болгарському пісенному фольклору[1].

Закарпатський учений удостоївся високої оцінки з боку І. Франка [2]:

Наш угорський русин Юрко Гуца як будитель народного духу болгарського, воскреситель їх славної минувшини стоїть гідно обіч імен таких болгарських патріотів, як Л. Каравелов, Раковський, брати Миладинови, Заря Стоянов.

Помер у 37-річному віці в Москві в абсолютному зубожінні. Вже після його смерті побачили світ «Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты», «Грамматика нынешнего болгарского наречия».

Меморіальна дошка в м. Свалява.

В середині XIX ст. прізвище Венеліна стає настільки популярним, що його і досі використовують в Болгарії як власне ім'я, з наголосом на останньому складі.

На могилі Ю. Гуци (Вєнєліна) у Даниловому монастирі в Москві болгари встановили пам'ятник з написом: «Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне й могутнє плем'я болгар і палко бажав бачити його відродження».

Ім'ям Венеліна названо вулицю в столиці Болгарії, споруджено пам'ятники в Софії, Габрово[2], Сваляві та селі Тибава (Закарпаття, Україна). На початку ХХ століття в Одесі стояв пам'ятник Ю. Гуці.

• Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Т. I. Москва, 1829
• «О характере народных песен у славян задунайских» (1835);
• О зародыше новой болгарской литературы. Москва, 1838
• «Граматика на сегашния български език»;
• Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты, собранные и объясненные на иждивении Императорской Российской Академии. Санкт-Петербург, 1840
• Древние и нынешние словене в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Т. II. Москва, 1841
• Скандинавомания и ее поклонники или столетние изыскания о варягах. Историко-критическое разсуждение. Москва, 1842
• Критические изследования об истории болгар, с прихода болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения Болгарии Великим князем русским, Святославом. Изданны на иждивении болгарина И. Н. Денкоглу. Москва, 1849
• Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Издание второе. Москва, 1856

1. Стойкова С. Зародження і розвиток болгарської фольклористики ХІХ ст. / Стефанія Стойкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 2. — С.53.
2. Данилюк, Дмитро. Юрій Венелін (Гуца) — закарпатець, який став одним з основоположників болгаристикі в Європі.

• Юрій Іванович Венелін-Гуца (1802—1839) : бібліографічний покажчик / уклад.: О. Д. Закривидорога, М.-І. Г. Люта, Л. А. Мельник, Т. В. Туренко. — Ужгород, 1989.
• Абліцов В.Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті / Віталій Абліцов. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Байцура Т. Юрій Іванович Венелін. — Братіслава, 1968. — 306 с.
• Данилюк Д. Д. Ю. І. Гуца-Венелін. — Ужгород, 1995. — 45 с.
• Ю. Венелін. З наукової спадщини визначного славіста: З нагоди 200-ліття від дня народження Ю. Венеліна / укладання Д. Д .Данилюка ; передмова В. Гісема, Г. Кеменяша, Д. Данилюка ; істор. нарис Д. Данилюка. — Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2002. — 184 c. — (Сер. «Обличчям до спадщини»).
• Заяць О. Венелін Юрій // Наукове товариство імені Шевченка : енциклопедія. — Львів, 2014. — Т. 2. — С. 578—583.

• Безсонов, П. Болгарские песни из сборников Ю. И. Венелина, Н. Д. Катранова и других болгар (= Временник Императорского Московского Общества истории и древностей российских, Кн. XXI, Ч. II: Материалы). Москва, 1855
• Венелін (справж. прізв. — Гуца) Юрій Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.57-58
• Павленко В. В. Венелін Юрій Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 476. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Венелін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.