Вермикуліт

Вермикуліт (від лат. vermiculor — розводчик хробаків) мінерал класу силікатів, групи триоктаедричних гідрослюд.

Вермикуліт
Загальні відомості
Статус IMA чинний (успадкований, G)[1]
Абревіатура Vrm[2]
Хімічна формула Mg₀.₇(Mg,Fe,Al)₆(Si,Al)₈O₂₀(OH)₄ * 8H₂O
Nickel-Strunz 10 9.EC.50
Dana 8 71.2.
Ідентифікація
Сингонія Моноклінна сингонія
Твердість 1,3 ± 0,2
Густина 2,55 ± 0,2 г/см³
Інші характеристики
Названо на честь черви[3],
Племінна справа[3]
Типова місцевість Міллбері[3]
 Вермикуліт у Вікісховищі

Історія і етимологія

Вермікуліт вперше був виявлений у Мілбері у графстві Вустер, штат Массачусетс, і описаний у 1824 році Томасом Х. Веббом. Через здатність мінералу, що має пластинчасту будову, при нагріванні до 200—300 ° С роздуватися у напрямку кристалографічної осі c до стовпчастих утворень, які нагадуть черв'яка. Вебб назвав його латинським словом «vermiculor» (нім. «Wurmbrüter»)[4][5] Причому довжина стовпчика стає в 25 разів більше первинної.

Загальний опис

Групова назва водних алюмосилікатів магнію і заліза шаруватої будови з розбухаючою ґраткою із загальною формулою — (Mg, Fe2+, Fe3+)3[(OH)2(Al, Si)4· 4H2O. Хімічний склад змінний (%): MgO — 14-25; FeO — 1-3; Fe2O3 3-17; Al2О3 — 10-17; SiO2 — 34-42; H2O — 8-15. Склад у родовищах Приазов'я (%): MgO — 10,12-17,88; FeO — 0,87-2,91; Fe2O3 — 9,74-17,80; Al2O3 — 11,51-16,69; SiO2 — 36,01-45,92; H2O — 7,04-12,70. Домішки: K2O (0,17-4,58), TiO2 (0,70-4,70), CaO (1,20-4,73), Na2O, MnO. Сингонія моноклінна. Спайність досконала. Густина 2,4-2,7. Твердість 1-1,5. Колір бурий, жовтувато-бурий, золотисто-жовтий, інколи з зеленуватим відтінком. Блиск перламутровий або жирний. Мають високу здатність до катіонного обміну. Знаходяться у вигляді лускуватих і пластинчастих, також тонкодисперсних агрегатів. Утворюється головним чином внаслідок перетворення біотиту й флогопіту. Різновиди В. — нікелевий і мідистий. Відомі також домішки: титан, нікель, цинк, мідь, натрій, калій. Родов. В. — в США, Росії, ПАР, Аргентині, Бразилії, Індії, Японії, Танзанії, Зах. Австралії, Канаді, Чилі, Мексиці, Малаві та ін. В Україні В. є в Приазов'ї, Побужжі, на Волині. В. використовується як легкий наповнювач бетону, для виробництва вогнестійких тепло- і звукозахисних матеріалів, в металургії для теплоізоляції, в космічній техніці, в літакобудуванні, в транспортному будівництві, у виробництві антифрикційних матеріалів, гуми, пластмас, фарб, та ін. Збагачується гравітаційними і флотаційними методами.

Різновиди

  • вермикуліт магніїстий (те саме, що вермикуліт);
  • вермикуліт мідний (відміна вермикуліту з Південної Родезії, яка містить до 7 % CuO);
  • вермикуліт нікелистий (відміна вермикуліту, яка містить 11,25 % NiO);
  • вермикуліт-хлорит (мінерал змішаношаруватої будови, в якому чергуються шари вермикуліту й хлориту).

Див. також

Примітки

Література

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А  К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Вермикуліт // Мінералогічний словник. К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Вермикуліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.