Видовище

Видо́вище — те, що відкрите для споглядання і привертає увагу; зокрема дія за участю людей, вистава[1].

Видовище на фестивалі «Burning Man»

Суть видовищності

Видовищне, як слідує із праць його провідних дослідників, характеризується такими рисами, як: дійовість та колективність; відтворення чогось рідкісного, незвичайного, неочікуваного, дивного; поділ на виконавців і глядачів; повідомлення про здійснення видовищного акту, підготовка до нього, театральність; гедоністично-розважальний характер; демократизм; елементи ризику й пристрасті, керованість та визначеність, експресивність; синкретичність, ігрове начало, умовність; розгорнення на глядача, співучасть, співпереживання глядачів, публічність, масовість[2].

Видовищність притаманна мистецтву постмодерну з огляду на візуальний поворот — перехід від усної та текстуальної парадигми сприйняття світу до візуальної. Видовищність тісно пов'язана з дією, видовище зазвичай динамічне, а глядачі можуть залучатися до його перебігу[2].

Видовища в культурі

Видовищне відкриття Олімпійських ігор 2008

Форми видовищ

За працями італійського філософа Антоніо Банфі, видовища поділяються на:

Видовища вільної суспільної взаємодії: народні свята, карнавали, ярмарки, танці, спортивні змагання.
Утилітарні: обряди (шлюбу, поховання), релігійні ритуали, політичні або військові церемонії.
Естетичні, художньо організовані видовища: театральні дійства, кінематограф[3].

Згідно з українським театральним педагогом Віктором Кісіним, видовища поділяються на:

Доісторичні видовища: мисливська гра, похоронний обряд, мисливський і тотемний танець, бойові та поминальні ігри.
Видовища первісних цивілізацій: ініціація, шаманство, первісна містерія.
Стародавні видовища: народні ігри та обряди, народні свята й концерти, народний театр, державні обряди, ритуали й церемонії, воєнні ігри, тріумфи, державні свята, бенкети й оргії, релігійні обряди, ритуали й таїнства, богослужіння.
Видовищні мистецтва: професійний театр, середньовічна містерія, парад, цирк, кіно, спортивні та масові видовища, видовища без зображень, видовища без виконавців, театралізовані та екранізовані політичні події, відео[4].

Походження видовищ

Сучасна видовищна культура розвинулася з мисливських і поховальних ігор. Розігрування сцен полювання має в основі відтворення реальної ситуації, але в безпечних умовах. З таких сцен розвинулася костюмована культура, танок і тотемний обряд, у яких виражаються емоційні стани, психологічні процеси та внутрішня поведінка. Поховальні обряди натомість від початку більше зосереджені на театралізації, показових діях, таких як прощання з мерцем, поховальні процесії[2].

Див. також

Примітки

ВИДОВИЩЕ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 5 вересня 2021.
Станіславська, Катерина (2016). Мистецько-видовищні форми сучасної культури : монографія; вид. друге, перероб. і доп. Київ: НАКККіМ. с. 8–13.
Банфи, А. (1989). Философия искусства. Москва: Искусство. с. 66–67.
В. Б., Кісін (1998). Режисура як мистецтво та професія: навчальне видання. с. 19–20.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] ВИДОВИЩЕ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 5 вересня 2021.

[:0-2] Станіславська, Катерина (2016). Мистецько-видовищні форми сучасної культури : монографія; вид. друге, перероб. і доп. Київ: НАКККіМ. с. 8–13.

[3] Банфи, А. (1989). Философия искусства. Москва: Искусство. с. 66–67.

[4] В. Б., Кісін (1998). Режисура як мистецтво та професія: навчальне видання. с. 19–20.