Ярмарок

Деякі міста в Західній та Середній Європі славилися своїми ярмарками ще за середньовіччя. Відбувалися вони в безпечних місцях, переважно біля замків. Відомі міста, де відбувалися ярмарки на Заході недалеко від України: Краків, Познань, Відень, Кеніґсберґ, Пешт, Дебрецен.

Ярмарок. Перша половина XIX століття. В.Штернберг

Починаючи з 16 ст., з названих великих ярмарків купці привозили товари в Україну, а на них продавалися товари з України: шкіри, роги, кість, вовна, зерно, сало, мед. Здебільшого торгівлю на ярмарках в Середній Європі вели єврейські купці; у їхніх руках були також фінансові операції, пов'язані з торгівлею.

На українських землях вже з 16 ст. відбувалися малі ярмарки, здебільшого в містах з Маґдебурзьким правом, де водночас розвивалися ремесла. Насамперед євреї, а також німецькі та польські поселенці, вірмени й українські міщани були активними в ярмарковій діяльності.

Великого значення з 17 ст. набули ярмарки у Львові, т. зв. контрактові, згодом у Дубні, з 1797 року — в Києві, а в 19 ст. — харківські ярмарки. Їхньому розвиткові сприяла розбудова шляхів і транспортних засобів, зокрема залізниць. Тоді збільшилося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків. Більшість ярмарків у Росії в 19 ст. тривали тільки 1 день, близько третини — від 2 до 7 днів і лише 3 % ярмарків тривали довше (деякі цілий місяць).

З 18 ст. ярмарки в Україні мали загально-імперське значення. Деякі з них творили т. зв. ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарків відбувалися по черзі один за одним у 7 містах (Воздвиженський ярмарок: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромни); у них брали участь одні й ті самі купці. Деякі з ярмарків спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Каховка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), та на більшості ярмарків торгували різним товаром.

У східно-українських губерніях (Харківська, Полтавська, Чернігівська) з усіх 2 600 ярмарків в кінці 19 ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський (торгівля вовною та мануфактурою); у Полтаві: Іллінський (сільськогосподарські товари) і 4 в Ромнах. У південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було біля 700 ярмарків; найбільш відомі — у Кривому Розі (Троїцький), Катеринославі (Петропавлівський), Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях з 1 000 ярмарків найважливішими були такі: в Києві контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, а здебільшого сільськогосподарськими продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). На початок 20 ст. в українських губерніях щорічно відбувалося близько 4 300 (на всіх 18,5 тис. у Росії) ярмарків, що мали близько 250 млн карбованців річного обороту (загалом у Росії 1,1 млрд). З 24 великих ярмарків у Росії 1910 року 14 мали понад 1 млн обороту, 4 з таких відбувалися в Україні. Загальний річний оборот російських ярмарків — 370 млн, з яких на Україну припадало 44 млн. В Україні переважали малі та середні ярмарки.

За першої світової війни, а особливо під час революції, ярмарки підупали. Їх відновлено в УССР і СССР з початку 20-х років, зокрема дрібні, бо вони замінювали недостатню мережу та організацію офіційної торгівлі. В РРФСР 1927 року було 7,5 тис. ярмарків, а в Україні — аж 15 тис. в 1 500 місцях. Тоді ярмарки поділялися на всесоюзні, республіканські, обласні та місцевого значення. Характер всесоюзних мали Бакинський і Нижньо-новгородський ярмарки, відомі ще з дореволюційних часів, а київський і харківський ярмарки були республіканськими. У процесі централізації торгівлі і планування народного господарства значення ярмарків упало, а в 30-х роках радянська влада влада їх цілком скасувала, за винятком середньоазійських республік. По другій світовій війні ярмарки в СССР почасти відновлено. З 1960 впроваджено оптово-промислові ярмарки, на яких радянські торговельні організації закуповували в радянських підприємств товари за зразками, про що укладали відповідні контракти (угоди). У СССР відбувалися обласні, міжобласні, республіканські та міжреспубліканські оптово-промислові ярмарки. До найважливіших належали київські ярмарки, які щорічно спеціалізувалися на різних товарах (одяг, хутра, дитячі товари тощо).

Втратили характер попередніх ярмарків напівлегальні базари з різним, головне вживаним і нелегально імпортованим товаром уроздріб (т. зв. «товчки» і чорний ринок), та колгоспні ринки сільськогосподарських продуктів, вироблених переважно на підсобних ділянках. Радянські підприємства, а здебільшого державні установи й міністерства, брали участь у міжнародних ярмарках та виставках.

На західноукраїнських землях під Австро-Угорщиною і між війнами під Польщею, Румунією й Чехословаччиною відбувалися ярмарки по містах і містечках. Окрім львівського (спочатку контрактового), важливими були ярмарки в Тернополі, Станиславові, Коломиї, Самборі, Ярославі, Садаґурі біля Чернівців і Мукачеві.

Давні ярмарки відбувалися звичайно під храмові свята або святочні сезони; звідси й назва багатьох з них. Вони були водночас і суспільно-культурними подіями, сприяли спілкуванню людей з далеких околиць та родинно-товариським зв'язкам. Ярмарки мали свій фольклор; на них відбувалися ярмаркові вистави, зокрема лялькові, музичні виступи та різні атракціони, здебільшого на імпровізованих естрадах, у т. зв. балаганах. Типово український ярмарок описав Микола Гоголь в оповіданні «Сорочинський ярмарок».

Ярмарки продовжують існувати як місце збуту виробів народних майстрів: щороку відбуваються Національний Сорочинський ярмарок — у Великих Сорочинцях (останній тиждень серпня), Покровський ярмарок у Запоріжжі, традицією стало ярмаркування у День Києва на Андріївському узвозі.

Ярмарки відбуваються і в інших містах з нагоди міських і державних свят. Музей народної архітектури та побуту України (м. Київ) проводить ярмарок з участю народних майстрів двічі на рік — першої суботи-неділі травня і вересня. Такі свята є дуже важливими для збереження і розвитку традиційних ремесел.

• Національний Сорочинський ярмарок
• Ярмарки контрактові
• Великий Слобожанський ярмарок
• Ярмарок штату (США)
• Ярмарок TARG

• Берковський В., Решетченко Д. Ярмарки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 755. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кін. 17 ст. до 1861 p.). — К., 1962.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Українські ярмарки та виставки (історія та сьогодення) : бібліогр. покажч./ [уклад. Т.О. Сосновська]. - Х. : Фоліо, 2008. - 158 с. - ISBN 966-03-4562-1

• В. П. Нагребельний. Ярмарок // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Ярмарок // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2128-2129. — 1000 екз.
• Ярмарки міжнародні // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Олексій Сокирко. «Загибель гендляра» // Український тиждень, 03.02.2011
• сайт Сорочинського ярмарку
• сайт Київського міжнародного контрактового ярмарку
• сайт Ярмарків Донецької області