Вишеславська Ірина Леонідівна
Вишесла́вська Іри́на Леонідівна (нар. 20 лютого 1939, Київ) — українська художниця, майстриня живопису та графіки, сценографиня, членкиня Національної спілки художників України, Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ, член «Maison des Artisles» Париж, Франція.
| Ірина Вишеславська | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Художниця Ірина Вишеславська біля портрета батька. Київ. 2007 | ||||
| Народження |
20 лютого 1939 (82 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Національність | українка | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Жанр | живописець, графік, сценограф | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Напрямок | постімпресіонізм | |||
| Батько | Вишеславський Леонід Миколайович | |||
| У шлюбі з | Макаров Анатолій Миколайович | |||
| Діти | Вишеславський Гліб Анатолійович | |||
|
| ||||
Роботи демонструвалися і зберігаються у музеях таких країнах: Україна, Франція, Росія, Азербайджан та інших.
Життєпис
Ірина Леонідівна Вишеславська народилася в Києві 20.02.1939 у сім'ї з багатими культурними традиціями. Її батько Леонід Вишеславський був відомим поетом, мати — Агнеса Балтага — літератором. Серед предків були священники (в Греції, Румунії, Україні). Ірина з раннього дитинства проявляла талант художника. Коли їй було 8 років, вона отримала першу премію на республіканській виставці Дитячого малюнка за акварель «Переправа на пляж».
Ірина Вишеславська навчалася у Республіканській художній школі (в якій через багато років викладала живопис). Навчалася в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені І. Репіна, Ленінгад (Санкт-Петербург), Росія. Потім повернулася до Києва і закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури , викладач Василь Забашта.
У період заміжжя за письменником, літературознавцем Анатолієм Макаровим художниця підписувала роботи як Макарова-Вишеславська. Їхній син Гліб Вишеславський — художник, мистецтвознавець.
Творчість
Художньому вихованню Ірини сприяв її батько, Леонід Вішеславський. Завдяки організованій ним поїздці по Європі, дочка з юних років була знайома з найкращими творами мистецтва в музеях Стокгольмі, Амстердама, Парижа, Лувр, Рима й Афін, що було практично недоступне для більшості в Радянському Союзі. Особливий вплив на неї справив альбом «Імпресіонізм», подарований батьком, і який послужив фундаментом для подальшої самсамостійної творчості
Щоб отримати якісну освіту, Ірина поїхала до Ленінграда, де вона багато часу провела, вивчаючи шедеври Ермітажу. У Ленінградській Академії Мистецтв вона провчилася чотири роки. Далі, вийшовши заміж за киянина, перевелася в Київський художній інститут. Там у неї виникли конфлікти, і з інститутом, і зі Спілкою Художників. Її манеру не сприймали, вважали занадто «західною». Це був важкий період, вісім років її не приймали до Спілки. Але вона повезла свої роботи до Москви, в обхід офіційних чиновників, на Всесоюзний конкурс портрета, на якому вона отримала премію. Після цього, у 1975 році, її прийняли до Спілки художників України, а премійований «Портрет велосипедистки» знаходиться зараз у Львівському музеї образотворчих мистецтв.
Великий вплив на формування мистецьких та релігійних поглядів Вишеславської мав священник Олександр Мень, погляди якого були опозиційними до радянського режиму, (з ним вся сім'я Вишеславських була близько знайома). У радянський період Ірина Леонідівна обрала так званий стиль «тихого супротиву», тобто оминала у своїй тематиці показово патріотичні й партійні теми, що споріднювало її творчість з тогочасним андеграундом. З можливостями відкритого суспільства у Незалежній Україні І. Вишеславська захопилася подорожами. Вона подовгу працює у Франції. Значно збагатилася тематика її картин, особливо сценами з життя французів, циган, іспанців та багатьох інших, які ніби доповнюють у її доробку колоритні українські сюжети.
Ірина Вишеславська плідно працює портретистом, майстром побутових і жанрових сцен, сповнених психологізму й динаміки. І. Вишеславська створила галерею портретів відомих діячів культури, в яких оживає історія України та стає наочним її зв'язок з інтелектуалами світу. У колі спілкування художниці були журналіст Юрій Рост, письменник Валерій Шевчук, поетки Ірина Жиленко і Людмила Скирда, художники Віктор Півоваров, Едуард Гороховський та багато інших.
Художниця відкрита до пошуку різних засобів виразності, її живопис колористично багатий, різноманітний у певних періодах творчості. І.Вишеславська успішно працювала ілюстратором книг і сценографом театральних вистав. Вона добре розуміється на тонкощах світового й західного мистецтва, пише мистецтвознавчі статті.[1] Чимало зроблено й написано донькою про батька Леоніда Вишеславського для увіковічення пам'яті про нього.[2]. ЇЇ було обрано до Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва у 1990; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ у 1994, «Maison des Artisles» Париж, Франція у 1997. Роботи зберігаються у музеях та приватних колекціях різних країн.
Примітки
- І. Вишеславська-Дюран. Контратака ФІАКу/Галерея. 2009, № 3/4, ст.30-32.
- Вишеславський Л. М. Українська сповідь: Поезії. Проза. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2004, ст.323.
Джерела
- Ірина Вишеславська — Макарова // Каталог. — Київ: Оранта, 2008.
- Ірина Макарова-Вишеславська. Альбом. — Ментон, Франція: «Пале Карноле», 2002 (фр.)
- Наташа Коваленко. Мои картины — это моя биография. Монако, Танданс, 2002,№ 12,ст. 44 (рос.)
- Кароль Кур. Портрет: Ирина Макарова-Вышеславская и Глеб Выше-Славский. Берег, Франція, 2002, № 19, ст. 24 (рос.)
- Ж.Робер Івон. Ірина Макарова пише вулицю Сан-Еспрі. «Феміна/Ніс-Матен», 1999, березень, ст. VI (фр.)
- Ирина Макарова — Вышеславская. Альбом. Киев: Союз художников Украины, 1992 (рос.)
- Бисти Дмитрий. Стремление к гармонии. Москва: «Правда», Огонек, 1988, № 10, стр.8 (рос.)