Владислав Серчик

Народився в Кракові. Закінчив Ягеллонський університет, там же розпочав наукову кар'єру. Докторат склав 1963, габілітувався 1968. Із 1976 — професор, 1974—1978 — директор Бібліотеки Ягеллонської. 1986—1996 очолював Заклад історії Східної Європи філії Варшавського університету в Бялостоку (Польща). Із 1997 працював ув Інституті історії Університету в Ряшеві (Польща). Праці Серчика відіграли вагому роль у пропаганді знань з історії України в польському інтелектуальному середовищі, а також сприяли витворенню об'єктивного погляду на минуле польсько-українських взаємин. В останні роки цікавився проблемами історіографії та методології, очолював польсько-українську підручникову комісію.

Автор близько 300 наукових праць (з них 30 — окремі видання), низки досліджень з історії Росії.

• «Koliszczyzna» (1968)
• «Lenin w Krakowie i na Podhalu» (1970)
• «Piotr Wielki» (1973)
• «Katarzyna II carowa Rosji» (1974)
• «Iwan IV Groźny» (1977)
• «Wielka Socjalistyczna Rewolucja Październikowa. Zarys historyczny» (1977)
• «Historia Ukrainy» (1979)
• «Połtawa 1709» (1982)
• «Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku» (1986)
• «Poczet władców Rosji. Romanowowie» (1992)
• «Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648—1651» (1998)

• Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (2010)[1]
• Офіцерський хрест Ордена Відродження Польщі (1999)[2]
• Кавалерський хрест Ордена Відродження Польщі
• Золотий Хрест Заслуги
• Заслужений діяч культури Польщі

• І. Чорновол. Серчик Владислав // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 546. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.