Внутрішньочерепна аневризма

[2]Походження цього ураження дуже різноманітне. Найбільш загальновизнаною класифікацією, є етіологічна:

•    вроджена, дегенеративна
•    заразна
•    розтинання
•    післятравматична
•    запальна

Виявлення аневризми відбувається випадково під час комп'ютерної томографії або більш серйозно — під час субарахноїдального крововиливу.

Наприклад, за даними французького товариства нейрорадіології, у 5% населення може бути внутрішньомозкова аневризма. Коли це трапляється без попередження, на жаль, часто не так багато можна зробити, щоб уникнути раптової смерті (половина випадків), однак попереджувальні знаки можуть привернути увагу в години і навіть у дні, що передують лиху. Серед них:

•    незвичні головні болі;
•    біль в області ока або шиї;
•    нудота або навіть блювання;
•    розгубленість, раптове безладдя;[3]

Розірвані церебральні аневризми підпадають під нейрохірургію та інтервенційну нейрорадіологію: після церебральної артеріографії, нейрорадіолог та нейрохірург розробляють лікування, яке треба терміново проводити:[4]

•    або хірургічне втручання: трепанація та розміщення затиску на шийку аневризми;

•    або емболізація аневризми (ендопротезування, якщо умови дотримані) за допомогою спіралей (невеликі платинові пружини), що усувають виступ (опуклість).

Емболізація — процедура, яка забезпечує природний доступ до місця лікування всередині кровоносних судин. Однак це ризикована процедура, як і традиційна хірургія. Готові відділення реанімації та хірургічний центр, повинні бути негайно доступними для роботи разом з нейрохірургічною командою, яка буде залучена в разі розриву аневризми під час емболізації. На відміну від хірургічного втручання, емболізація не вимагає відкритої хірургічної операції, якщо ускладнень такого характеру не виникає.

Лікування емболізацією мозкових аневризм, починається з введення катетера (маленької пластикової трубки) біля кореня стегна, у стегнову артерію в нозі пацієнта та просування артеріальними судинами, проходячи крізь таз, живіт, грудну клітку, шию та череп до аневризми.

Аневризми з неправильними контурами, дуже великі, занадто маленькі, з широкою шийкою (їх відкривальна основа) важче емболізуються і мають вищі показники до відмов, особливо у курців.

Консенсус не встановлюється у разі виявлення незруйнованої аневризми: профілактичне лікування не обходиться без життєвого або функціонального ризику, тож рішення повинно прийматися в кожному певному випадку. У всякому разі, корекція чинників ризику (артеріальна гіпертензія та тютюнопаління) залишається важливою.

Після розриву аневризми, підсумок не обов'язково летальний: 2/3 пацієнтів виживають, а приблизно в 1/3, після курсу реабілітації будуть спостерігатися лише незначні наслідки. Але пацієнта треба терміново лікувати, від кількох годин до найбільше 3 днів після першої кровотечі, інакше рецидив трапляється дуже часто.

У разі розриву аневризми, симптоми дозволяють передбачити подальший розвиток:

• 1-й ступінь: Легкий головний біль та слабка чутливість до світла. Можливість виживання 80%.
• 2-й ступінь: Сильний головний біль, висока чутливість до світла, легка втома. Надія на виживання 60%.
• 3-й ступінь: Сильний головний біль, висока чутливість до світла, велика втомленість. Можливість виживання 50%.
• 4-й ступінь: Початок вегетативного стану. Надія на виживання 20%.
• 5-й ступінь: Приймання їжі з ускладненнями. 10% шансів вижити.

У розвинених країнах існує певна рівнозначність результатів (між відсіканням та емболізацією), що є ґрунтом для бурхливих суперечок. У країнах, що розвиваються, через загальну якість послуг та допоміжних засобів, як і раніше, загалом переважає традиційний хірургічний варіант. Коли є можливість вибору, застосовується ендоваскулярна техніка, через коротший час відновлення пацієнта. Іншим ендоваскулярним способом лікування церебральних аневризм, є використання стента для відведення потоку, як альтернативи емболізації, хоча методи можна поєднувати, особливо у разі великих / гігантських аневризм.[5] Загалом, він ефективний при нерозірваній мішкоподібній аневризмі з великою шийкою, яку важко емболізувати.

Половина людей з розривом аневризми головного мозку, вмирає від первинної кровотечі до того, як прибули до лікарні (наприклад, вдома, на роботі, у тренажерній залі), тобто перш ніж можна буде надати допомогу. Це одна з найчастіших причин раптової та несподіваної смерті дорослих у віці від 25 до 55 років. З тих, хто прибуває до лікарні живим, 50% матиме летальний наслідок (особливо серед тих, хто надходить у середній та глибокій комі). Більшість людей, які прибувають до лікарні при свідомості й орієнтовані, та у них немає додаткових серйозних ускладнень під час надходження або нових кровотеч, як правило, одужують майже без неврологічного розладу. Із 30-и тисяч нових випадків аневризми головного мозку, які стаються у Сполучених Штатах щороку, лише 20% хворих залишаються живими і здоровими після року, 20 відсотків стають інвалідами, а 60% — помирають.

Як захворювання з відсутністю симптомів до настання власне розриву, єдиним способом запобігти його появі є зменшення чинників ризику. Отже, важливо мати здорове та збалансоване харчування, регулярні фізичні вправи, а також періодичні аналізи й обстеження, призначені лікарем.

• Серцево-судинні хвороби
• Внутрішньочерепна гіпертензія
• Геморагічний інсульт
• Здоровий спосіб життя