Вовк азійський

Висота у холці 45—75 см, вага 25—32 кг. Хутро коротке, густе, бурого забарвлення. Воно допомагає їм злитися з місцевим ландшафтом. У них майже нема підшерстка, це допомагає ним зберігати прохолоду у жаркому кліматі Ближнього Сходу. Мабуть, іноді виють.

Автори останніх досліджень мітохондріальної ДНК індійського вовка припускають, що популяції, населяючі індійський півострів, достатньо генетично різні і повинні розглядатись як окремий вид — Canis indica[1][2].

Від арабського вовка відрізняється більш темним забарвленням, більшим розміром і пропорційно більшою головою.[3]

Азійському вовку, як і арабському, загрожує гібридизація з домашніми собаками, що небезпечно для генетичної чистоти підвиду. Головні причини скорочення чисельності популяції — деградація звичних місць проживання і полювання. У країнах Ближнього Сходу азійський вовк перебуває під охороною тільки на території Ізраїлю, де його популяція становить 150—250 особин.

Вовк, відомий у Туреччині як бозкурт, був головним тотемом древніх тюркських племен і був національним символом з пір гунів до Османськой імперії. Перед тим, як тюрки прийняли іслам, голову вовка надягали на кінці флагштоків. Пізніше вона була замінена на зорю і півмісяць. У турецькій (і в цілому тюркській) міфології існує повір'я про те, що гоктюрки пішли від вовчиці по імені Асена. Ця легенда перегукується з міфом про Ромула і Рема.