Вогнівка самшитова

Гусінь

Дорослий метелик досить великого розміру — розмах крил до 45 мм. Крила широкі закруглені, складаються з безлічі поздовжніх вузьких сегментів на зразок віяла, світло-блакитні, з коричневою окантовкою по краю, низ обрамлений бахромою з коротких тонких волосків. У спокійному стані крила складені «будиночком».

Гусениці народжуються жовтувато-зеленого кольору. Довжина молодої личинки — 1-2 мм. Голова велика і чорна. У міру дорослішання колір личинки змінюється на більш темний, а з боків утворюються чорні і білі лінії. На кожному боці по 1-й товстій чорній лінії та по декілька тонких білих ліній. Також на тілі гусениці з'являються темні опуклі крапки.

Батьківщина цього метелика — країни Східної Азії — Японія, Китай, Тайвань, Корея, Індія, а також Далекий Схід Російської Федерації. Інвазійний в Європі. У 2006 році вперше самшитову вогнівку виявили в Німеччині; у 2007 році — у Швейцарії та Нідерландах, у 2008 — у Великій Британії, у 2009 — у Франції та Австрії, у 2011 — в Угорщині.[1] Далі вид поширився іншими країнами Європи.

За даними українського ентомолога Володимира Крамарця, вперше в Україні самшитову вогнівку було виявлено у 2014 році на Закарпатті біля Мукачева, куди вона потрапила зі Словаччини. У Львові явні пошкодження кущів самшиту з'явилися 2019 року. У 2020 році шкідник масово поширився по Львову та районах області, де він раніше не траплявся. Також небезпечного метелика виявлено в інших регіонах України — у Києві, Харкові, на півдні України.[2].

Самшит, поїдений гусінню вогнівки

Зимують переважно гусениці ІІ-ІІІ віку в щільних білих павутинних коконах між листям. Навесні вони додатково споживають їжу і заляльковуються. Через 10–15 днів з лялечок вилітають метелики. Після спарювання самки відкладають на молоді листочки самшиту невеликими купками яйця, з яких невдовзі відроджуються гусениці. Їх розвиток триває приблизно 3-4 тижні.

Має 2-3 генерації протягом одного сезону, а в умовах Південної Європи — чотири.

Гусениці, які народилися, спочатку виїдають нижню частину листка самшиту, залишаючи непошкоджений верхній епідерміс. Пізніше гусениці обгризають листки повністю, залишаючи центральну жилку та, інколи, зовнішні краї листка. Пошкоджені гілки обплітають шовковими нитками, на яких можна помітити екскременти, шкурки личинок та пусті чорні капсули від голів, які залишаються після линяння.

У районах первісного поширення вогнівки (Азія) відбувається природне регулювання чисельності та шкодочинної дії комах не відмічається. У той же час в Європі шкодочинність самшитової вогнівки дуже відчутна. Гусінь вогнівки розвивається переважно на самшиті, але за відсутності необхідної кормової бази, крім самшиту може пошкоджувати також модрину колхидську, лавровишню, клен, ясен, мушмулу японську, а на батьківщині, в Східній Азії також живе, поїдає і шкодить на бруслині (японській та крилатій) і на падубі пурпуровому. Самшит має у листках алкалоїди, які є отруйними для багатьох комах. Самшитова вогнівка з'їдає ці листки та нагромаджує в собі алкалоїди, тому її гусениці не люблять птахи.[3]. Існують дані про хижацтво азійських ос Vespa velutina на вогнівок. Для регуляції чисельності шкідника може застосовуватись механічний метод боротьби, проте більш ефективний — застосування пестицидів.