Вульгаризм

Вульгаризм (лат. vulgaris — брутальний, простий) — у стилістиці художнього мовлення — не прийняте національною літературною мовою, неправильне, побутове або іншомовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів («Енеїда» І.Котляревського, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Між двох сил» В. Винниченка, новели В. Стефаника, Марка Черемшини, усмішки Остапа Вишні тощо), подеколи притаманний певній літературній течії, як, приміром, «котляревщина» чи авангардизм. Вульгаризм спостерігається найчастіше в сатиричних та гумористичних жанрах, однак він трапляється і в ліричних творах:

[...] аж землячок.

Спасибі, признався

З циновими ґудзиками:

«Де тьі здесь узялся?»

«З України». — «Та як же ти

Й говорить не вмієш По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —

Говорить умію.

Та не хочу» (Т. Г. Шевченко)

Вживання вульгаризмів є характерною ознакою багатьох творів сучасної постмодерністської прози. В українській літературі серед таких творів можна назвати романи «Рекреації», «Московіада» Юрія Андруховича, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Культ», «Архе» Любка Дереша, поезію і прозу Сергія Жадана тощо.