Вівсюг щетинистий
овес щетинястий[1], овес щетинистий[2], вівсюг щетинистий[3] (Avena strigosa) — вид рослин родини тонконогові.
Вівсюг щетинистий | |
---|---|
Ілюстрація з книги Flora Danica | |
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
Клада: | Комелініди (Commelinids) |
Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
Родина: | Злакові (Poaceae) |
Підродина: | Мітлицевидні (Pooideae) |
Рід: | Овес (Avena) |
Вид: | Вівсюг щетинистий (A. strigosa) |
Біноміальна назва | |
Avena strigosa Schreb., 1771 | |
Назва
Родова назва походить від слова avare - бути здоровим, оскільки вівсюговим зерном лікували багато хвороб. В англійській мові називають «похилений овес» (англ. lopsided oat), «щетинистий овес» (англ. bristle oat) чи «чорний овес» (англ. black oat).
Будова
Невибагливий однорічний польовий бур'ян терофіт, що часто зустрічається серед посівів злакових. Стебло - соломина висотою 0,8-1,5 м., завершена розлогою волоттю.
Поширення та середовище існування
Зростає по всій Європі, у Західному Сибіру, Криму та на Кавказі.
Практичне використання
В Англії та Франції його культивують на вересняках та пісках як кормову рослину. У Шотландії і тепер зерно вівсюга іноді використовують в їжу. У скандинавських країнах вживали як дику хлібну рослину для приготування всіляких каш, борошняних киселів, юшок, соусів.
Вирощується в Південній Америці для корму тваринам через його високу поживну цінність і продуктивність[4].
Галерея
- Волоть
- Зарості
- Насіння
Примітки
- Avena strigosa // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
- Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури. — К.: Вид-во АН УРСР, 1962. — 340 с
- Black oat (Avena strigosa) | Feedipedia. www.feedipedia.org. Процитовано 12 грудня 2018.
Джерела
- М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.93