Вівіанна Торун Бюлов-Хюбе

Торун виросла в Мальме з мамою-скульпторкою, батьком, яка займався планування міста, та трьома старшими братами і сестрами. Вся її сім'я була творчою: сестра стала поетом, а її брат та інша сестра — архітекторами. Торун почала виготовлення ювелірних прикрас ще підлітком. Вона взяла участь у Konstfackskolan Стокгольмського університету мистецтв, ремесел та дизайну (пізніше перейменована в Konstfack). Вівіанна організувала свою першу виставку у віці 21 року.[7] У 1948 році вона поїхала до Парижа і Канн, де зустрілась із Пабло Пікассо, Жоржем Брака та Анрі Матіссом. Через кілька років вона відкрила власну студію і таким чином стала першою жінкою-майстринею срібних виробів у Швеції.[6]

У 18 років Торун народила першу дитину, П'ю. Пізніше одружилася з Пія, датським студентом-журналістом, але шлюб протривав недовго. У 1948 році Вівіанна вийшла заміж за свого другого чоловіка, французького архітектора, з яким у неї була друга дитина — Клод. У 1956 році вони розлучилися, і Торун втратила опіку над Клодом.[6] Потім вона одружилась і переїхала до Парижа разом із своїм третім чоловіком, афроамериканським художником Вальтером Коулманом, з яким вона пізніше мала двох дітей, Іри та Марсію. У 1958 році сім'я переїхала до Біо на півдні Франції, щоб уникнути політичних проблем пов'язаних з війною в Алжирі. У 1965 році подружжя розлучилось.

Після розірвання третього шлюбу Торун стала членкинею міжнародного духовного руху Субуд, а в 1968 році переїхав до Німеччини, щоб бути ближчою до спільноти Субуд. Пізніше вона переїхала в Джакарту в Індонезії, де був заснований Субуд.[8] У 2002 році, після діагностики лейкемії, вона покинула Індонезію, щоб жити з дочкою Марсією в Данії, аж до її смерті в 2004 році у віці 76 років.

Годинник Торун

Протягом своєї кар'єри Торун працювала у Швеції, Франції, Німеччині та Індонезії.

У 1948 році, заявивши, що вона не хоче створювати прикраси для дружин заможних чоловіків, Торун почала робити те, що вона називала «антистатусними ювелірними виробами», з крученого срібного дроту, прикрашеного кристалами та каменями. У 1959 році вона розробила обручку Mobius, яка була описана Барбарою Карллідж, авторкою довідника «Ювелірні вироби двадцятого століття», як «етап в історії сучасних ювелірних виробів». У 1962 році Торун розробила наручні годинники з нержавіючої сталі у вигляді браслета на виставці у Музеї мистецтв у Парижі.[7] Цей браслет пізніше буде першим, який випускатиме всесвітньо відома данська срібна компанія Georg Jensen.[9]

У 1960 році Торун була нагороджена золотою медаллю в Міланському трієнале 1960 року, а також вона завоювала приз Луннінга, яка щорічно надавалась інноваційним скандинавським дизайнерам у тридцятих роках. Потім вона познайомилася з датським майстром Георгом Єнсеном. У 1969 році воно розробляла виключно для нього.

У 1992 році Вівіанна була нагороджена принцом Євгеном медаллю короля Карла XVI Густава від Швеції за видатні художні досягнення.[7] Також у 1992 році у Георг Єнсен організував виставку, присвячену 25-річчю його співпраці з Торун, 45-річчю її роботи зі сріблом та її 65-річчю. У тому ж році Музей декоративних мистецтв в Луврі провів 45-річну ретроспективу роботи Торун.[6]

Ювелірні вироби Торун були натхненні натуральними фігурами, такими як квіти, листя, вихри та потік води. Торун обожнювали за її здатність формувати тверді матеріали у зовні гнучкі форми, так що метал виглядав як вода.[10] Вона не використовувала цінні камені, вважаючи гальку, граніт, гірський кришталь, місячний камінь та кварц кращими.[9]

Ювелірні прикраси Торун носили знаменитості, зокрема Біллі Голідей, Інгрід Бергман та Бріжіт Бардо, а її клієнтами були Пабло Пікассо та Дюк Еллінгтон.[7] Її роботи можна побачити в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Шведському національному музеї в Стокгольмі, Музеї декоративних мистецтв в Монреалі, Луврі в Парижі, в Pinakothek der Moderne в Мюнхені. Її ювелірні прикраси та предмети домашнього вжитку сьогодні продаються роздрібними торговцями, такими як Георг Єнсен, Bed Bath & Beyond і Амазон.