Інгрід Бергман

Інґрід Берґман народилася 29 серпня 1915 року в Стокгольмі (Швеція). Коли Інгрід було 3 роки, померла її мати, а ще через 10 років помер її батько Юстус Самуель Бергман. За виховання дівчинки взялася тітка, але через півроку вона померла. Тоді Інгрід переїхала до дядька Отто Бергмана, у якого було п'ятеро дітей.

Вчилася в школі при Стокгольмському Королівському драматичному театрі. У 17 років Інгрід після проб була прийнята до Королівського драматичного театру в Стокгольмі, але вже через рік вона залишила його заради можливості зніматися у фільмах.

Почала кар'єру на студії «Свенска фільм». З'явившись спочатку в масовці, незабаром стала провідною акторкою шведського кіно, встигнувши знятися за чотири роки в десяти фільмах. Популярність їй принесли фільми Густава Муландера «Сведенхельми», «На сонячній стороні», «Єдина ніч», «Обличчя жінки».

Найбільшою популярністю користувалася любовна мелодрама «Інтермеццо» (1936), що оповідає про кохання скромної вчительки музики Аніти Гофман до знаменитого скрипаля. Там на неї звернув увагу Девід Селзнік, один з найбільш успішних підприємців Голлівуду, який вирішив заново екранізувати цей сюжет («Інтермеццо, історія одного кохання», 1939).

Прийнявши запрошення Девіда Сельцника, Бергман приїхала до Америки, де і залишилася через Другу світову війну, що вибухнула в Європі. У 1942 році на екрани вийшов фільм Майкла Кертіца «Касабланка» з Інгрід Бергман і Гамфрі Богартом у головних ролях. Картина мала величезний успіх і стала класикою світового кінематографу.

У 1944 році Бергман отримала свого першого «Оскара» за роль нещасної дружини садиста у фільмі «Газове світло». Ця картина привернула до виконавиці увагу Альфреда Гічкока. У 1940-ті роки він зняв три фільми за участю Берґман — «Заворожений» (1945), «Лиха слава» (1946), «Під знаком Козерога» (1949).

Сама актриса своєю найкращою роботою в Голлівуді вважала музичну комедію «Дзвони святої Марії» (1945), в якій зіграла черницю, що поєднала служіння Богові зі спортивними заняттями, боксуючи в чернечому одязі.

У 1950 році вийшов фільм «Стромболі, земля Божа», на роль у ньому Інгрід Бергман запросив режисер-неореаліст Роберто Росселліні.

Незабаром після закінчення зйомок «Стромболі» Бергман народила від Росселліні сина Роберто і розлучилася зі своїм першим чоловіком Петером Ліндстрьомом. Для багатьох американців поведінка зірки, що вважалася «Душечкою Америки», стала шоком. Фільми Росселліні, у яких вона знімалася, піддавалися бойкоту. Анафема на адресу актриси прозвучала навіть в американському конгресі.

Незабаром актриса народила близнят: Ізотту Інгрід та Ізабеллу.

Інгрід Бергман знімалася в Італії у Росселліні («Європа '51», 1952; «Ми, жінки», 1953; «Подорож до Італії», 1954; «Страх», 1954) і у Франції (в Жана Ренуара у фільмі «Єлена і чоловіки», 1956), працювала у Великій Британії, там же в 1950—1960-х роках грала в театрі.

У 1954 році Росселліні поставив для Берґман ораторію Артура Онеґґера «Жанна д'Арк на вогнищі». З цією виставою, незабаром екранізованою, сім'я об'їхала всю Європу. Під час цього гастрольного турне поглибилися їхні творчі розбіжності. Росселліні пристав на пропозицію зняти в Індії документальний фільм. А Берґман почала виступати в Парижі у виставі «Чай і співчуття».

Незабаром Росселліні і Бергман розлучилися. Після розлучення Інгрід Бергман знову вийшла заміж за театрального продюсера Ларса Шмідта. Він шукав для дружини п'єси, знаходив режисерів. Майже кожен рік протягом двадцяти років з'являвся новий спектакль за її участі.

Деякі з них стали телефільмами: «Поворот гвинта» (1959), «24 години з життя жінки» (1961), «Гедда Габлер» (1963), «Людський голос» (1967) та інші.

У 1956 році яскраво зіграна роль у фільмі «Анастасія» допомогла Берґман відновити своє положення в Голлівуді, і вона отримала другого «Оскара». Третього «Оскара» актриса удостоїлася за роль другого плану в детективі «Вбивство в Східному експресі» (1974).

Однією з вершин творчості Інгрід Берґман вважається фільм шведського режисера Інгмара Бергмана «Осіння соната» (1978).

Останньою роботою акторки стала роль Голди Меїр у телевізійному міні-серіалі «Жінка на ім'я Голда», за яку згодом вона була удостоєна премії «Еммі».

29 серпня 1982 року в Лондоні, відзначивши свій день народження з небагатьма друзями, Інгрід Бергман померла від раку молочної залози. З цією хворобою вона боролася кілька років.

• 1932 : Landskamp — дівчина у черзі (у титрах не вказана)
• 1935 : Munkbrogreven — Ельза Едлунд
• 1935 : Bränningar — Карін Інгман
• 1935 : Swedenhielms — Астрід
• 1935 : Valborgsmässoafton — Лена Бергстрьом
• 1936 : På Solsidan — Єва Берг
• 1936 : Інтермецо / Intermezzo — Аніта Гофман
• 1938 : Dollar — Юлія Балсар
• 1938 : «Чотири компаньйона» / Die Vier Gesellen — Маріанна
• 1938 : «Обличчя жінки» / En Kvinnas ansikte — Ганна Голм
• 1939 : En enda natt — Єва Бекман
• 1939 : «Інтермецо» (англомовна версія) / Intermezzo — Аніта Гофман
• 1940 : «Ніч у червні» / Juninatten / Night in June — Керстін Норбек
• 1941 : «Лютість на небесах» / Rage in Heaven — Стела Берген
• 1941 : Adam Had Four Sons — Емілі Галатен
• 1941 : «Доктор Джекіл і містер Гайд» / Dr. Jekyll and Mr. Hyde — Айві Пітерсон
• 1942 : «Касабланка» / Casablanca — Ільза Лунд-Ласло
• 1943 : «По кому подзвін» / For Whom the Bell Tolls — Марія
• 1944 : «Газове світло» / Gaslight — Пола Олквіст
• 1945 : «Заворожений» / Spellbound — Констанція Петерсон
• 1945 : «Дзвони Святої Марії» / The Bells of Saint Mary's — сестра Бенедикт
• 1946 : Saratoga Truck — Кліо Дюлен
• 1946 : «Скандально відомі» / Notorious — Алісія Губерман
• 1948 : «Тріумфальна арка» / Arch of Triumph — Жоан Маду
• 1948 : «Жанна Д'Арк» / Joan of Arc — Жанна Д'арк
• 1949 : «Під знаком Козерога» / Under Capricorn — Леді Фласкі
• 1950 : «Стромболі, земля Божа» / Stromboli — Карін
• 1952 : «Європа '51» / (Europe '51) — Ірен Джерард
• 1953 : «Подорож до Італії» / Viaggio in Italia — Кетрін Джойс
• 1954 : «Страх» / La Paura — Ірен Вагнер
• 1954 : «Жанна д'Арк у вогнищі» / Giovanna d'Arco al rogo — Жанна д'Арк
• 1956 : «Єлена і чоловіки» / Elena et les hommes — княгиня Єлена Сороковська
• 1956 : «Анастасія» / Anastasia — Ганна Корєва / Анастасія
• 1958 : «Роздратований» / Indiscreet — Ганна Кальман
• 1958 : «Готель шостого щастя» / The Inn of sixth happiness — Гледіс Ейлворд
• 1959 : «Поворот гвинта» / The turn of the screw — Гувернантка
• 1961 : «24 години у житті жінки» / Twenty-Four Hours in a Woman's Life (ТБ) — Клер Лестер
• 1961 : «Чи любите ви Брамса?» / Aimez-vous Brahms? / Goodbye Again — Пола Тесьє
• 1961 : «Августа» / Auguste (у титрах не вказана) — камео
• 1963 : «Гедда Ґаблер» / Hedda Gabler (ТБ) — Гедда Ґаблер
• 1964 : «Візит» / The Visit — Карла Заханасіан
• 1964 : «Жовтий Ролс-ройс» / The Yellow Rolls-Royce — Герда Мілет
• 1967 : Stimulantia — Матильда Гартман
• 1967 : «Людський голос» / The Human Voice (TV) — у титрах не вказана (читає монолог)
• 1969 : «Квітка кактуса» / Cactus Flower — Стефані Дікінсон
• 1970 : «Прогулянка під весняним дощем» / Walk in the Spring Rain — Лібі Мередит
• 1974 : «Убивство у «Східному експресі» / Murder On The Orient Express — Грета Олссон
• 1976 : «Справа часу» / A Matter of Time — графиня Санціані
• 1978 : «Осіння соната» / Autumn Sonata — Шарлотта
• 1982 : «Жінка на ім'я Ґольда» / A woman called Golda (телесеріал)  — Ґольда

• чоловік (1937—1950): Петер Арон Ліндстрьом (Petter Aron Lindström), шведський лікар
  • дочка: Піа Ліндстрьом (Pia Lindström), шведська журналістка і акторка
• чоловік (1950—1957): Роберто Росселліні, кінорежисер
  • син: Роберто Інгмар Росселліні (Roberto Ingmar Rossellini, нар. 1950)
  • дочка: Інгрід Росселліні (Ingrid Rossellini, нар. 1952), італійський філолог
  • дочка: Ізабелла Росселліні, нар. 1952, акторка
• чоловік (1958—1978): Ларс Шмідт (Lars Schmidt), шведський театральний і кінопродуцент
• Aleksandra Ziolkowska-Boehm, Ingrid Bergman prywatnie, Warsaw: Proszynski, 2013, ISBN 978-83-7839-518-8.
• Aleksandra Ziolkowska-Boehm, Ingrid Bergman and her American Relatives, Lanham, MD: Hamilton Books, The Rowman @ Littlefield Publishing Group, 2013, ISBN 978-0-7618-6150-8.

На честь актриси названо один із сортів троянд[6].

На Алеї слави у Голлівуді встановлено зірку Інгрід Бергман[7].

Бергман, И. Моя жизнь/ Ингрид Бергман, Алан Бёрджесс/ пер. с англ. Л.А. Богословской; послесл. В.С.Соловьева - Москва: Радуга, 1988. - 496 с.

• Офіційний сайт^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• Російськомовний сайт присвячений Інгрід Бергман
• CMG Сайт Інґрід Берґман
• Ингрид Бергман. Биографическая справка