Відносності концепція

Таке визначення В. к. випливає з принципів матеріалістичної діалектики, за якими в матеріальному світі всі речі й процеси перебувають між собою у певних відношеннях і зв'язках і зумовлюють один одного.

У природничо-наук. пізнанні В. к. є виразом пізнавального відношення дослідника до об'єктів дослідження через умови пізнання, що конкретизується в пізнавальних засобах дослідника (принципи відносності, інваріантність і ко-варіантність величин та відношень величин тощо). В. к. забезпечує відображення об'єктивності змісту законів природи (їхню незалежність від використовуваних експериментальних і теоретич. засобів) у природничонаук. знанні.

Різний ступінь залежності уявлень про фізичні явища від умов пізнання саме і характеризує В. к., зокрема спеціальний та загальний принципи відносності.

Згідно з В. к., хоч інформація про фіз. об'єкти буває різною, залежно від вибору системи відліку чи вимірювальних засобів, зміст законів природи не залежить від цього вибору.

Відхилення природознавства 20 ст. від цієї осн. методологіч. настанови класич. природознавства характеризує доповняльності концепція. Розрізняють матем. і власне фіз. відносність.

Матем. відносність має тривіальний характер: будь-яка величина є відносною, оскільки базується на обраних дослідником мірі або стандарті.

Фіз. відносність визначається умовами пізнання дослідника і, в кінцевому підсумку, закономірностями самої природи. В методології природознавства відомі такі види фіз. відносності: коли під умовами пізнання розуміють абсолютний простір або якесь інше абсолютно нерухоме середовище; коли як умови пізнання виступають клас інерційних систем відліку або тіла відліку, що деформуються, «молюски відліку» (тобто тіла, які зазнають впливу гравітуючої матерії); коли під умовами пізнання розуміють певний клас вимірювальних засобів (кінетич. і динаміч. типів), тобто відносність щодо засобів спостереження та їхньої внутр. будови. Фіксація концепцією відносності взаємозв'язку об'єктів дослідження і умов пізнання дослідника передбачає, що природа існує незалежно від пізнавальних засобів дослідника.

До В. к. звертаються при побудові, тлумаченні та застосуванні фундаментальних природничонаук, теорій. В. к. спирається на матеріалістич. розв'язання основного питання філософії, тобто на визнання об'єктивності природи, її незалежності і первинності щодо пізнання дослідника. Залежність опису досліджуваних явищ від системи референції випливає з взаємозв'язку об'єкта дослідження, умов пізнання і дослідника в процесі пізнання, проте це не означає, що засоби пізнання не впливають на поведінку об'єктів дослідження.

В. к., як і доповняльності концепція, є однією з методологічних настанов сучасного природознавства.

• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.