Віктимність

Віктимність (від лат. victima — жертва) — схильність стати жертвою злочину. Поняття віктимності широко вживається в позитивістській віктимології. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, піддається гострій критиці як звинувачення жертви[джерело?].

Віктимність у позитивістській віктимології

Один з основоположників позитивістської, або інтеракціоністської, віктимології, Б. Мендельсон, у класичній роботі «Походження доктрини віктимології» дає визначення поняття «віктимність» як аналога поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою[1][2].

Деякі автори вважають, що віктимність «перебуває в прямій залежності від стану злочинності: чим більше суспільство вражене злочинністю, тим вище шанс будь-якого індивіда стати жертвою злочину»[3]. При такому підході віктимність розглядається у зв'язку зі статистикою.

На думку інших авторів, віктимність — це «особлива властивість потерпілої від злочину особи (в аспекті кримінальної віктимології), що складається в її схильності стати, за певних обставин, жертвою злочину»[4]..

Критика поняття

Підхід, що допускає можливість покладати часткову відповідальність за злочин на жертву, в західній науці було піддано гострій критиці в 1970-ті роки, в першу чергу, з боку феміністських авторів[5][6]. Вони назвали такий підхід «звинуваченням жертви». Аналізуючи дослідження випадків зґвалтування та домашнього насильства, вони виявили, що фактори поведінки жертви, які раніше описувалися як «провокуючі», насправді є такими не об'єктивно, а в сприйнятті злочинця[7]. Таким чином, дослідник, що мислить в таких категоріях, як «провокуюча поведінка жертви» (або «віктимна поведінка»), тим самим виправдовує злочинця і, в разі гендерного насильства, відтворює ті ж патріархальні стереотипи, які є причиною досліджуваних ним злочинів[5][8][ненейтрально]. Емпіричні дані також показують, що поведінка, яка в позитивістській віктимології описується як «необачна», «легковажна», «аморальна» (іноді як «винна віктимність»[9]), насправді не є значимим чинником скоєння злочинів[джерело?]. Деякі автори зазначають, що жертвами сексуального насильства найчастіше стають «дівчини в суперкоротких спідницях, які користуються занадто яскравим макіяжем»[9], за статистикою, 10,1 % постраждалих від сексуального насильства становлять діти молодше 12 років і жінки старше 40 років, 11,4 % — підлітки 13—15 років, 6,5 % — чоловіки різного віку; при цьому 45,6 % потерпілих були раніше знайомі з ґвалтівником і довіряли йому, а в 15 % випадків сексуальне насильство скоюють родичі або партнери жертви[10][неавторитетне джерело]. Крім того, в сучасному світі можливо навести приклади країн, в яких відсутнє законодавче поняття "віктимної поведінки"[значущість факту?], на прикладі, зокрема, шведського законодавства, і доводить можливість існування такої моделі законодавчої системи в суспільстві[11].

Наразі[слово-паразит] західна наука[яка?] віктимології прагне знизити сприйняття постраждалих як жертв, відповідальних у вчиненні злочину. Більш того, західні науковці зазначають, що «cфера віктимології має потенційно перспективну тенденцію — реабілітація ( англ. survivorology). У віктимології практика реабілітації зосереджується на історіях успіху, в яких люди, які постраждали після жахливих злочинів, в результаті досягнули значного прогресу, перебороли перешкоди, подолавши власні обмеження, трансформували кризу в можливості, і досягли успіху в житті, яке б інакше вважалося зруйнованим. Головною темою реабалітації є те спільне, що лежить в основі їх успіху: відновлення і нове життя побудоване на вірі і духовності; джерела внутрішньої сили і видатні риси характеру; вирішальне значення підтримки (членів сім'ї, близьких друзів, волонтерів та наставників, або інші постраждалі в реабалітаційних групах); занурення в активності; інші джерела мужності і наполегливості. Практика реабілітації визначає форми заохочення і допомоги, та інші можливості, які можуть потребувати інші люди, які раптом опинилися в подібному жахливому становищі для успішної ресоціалізації у суспільстві.[оригінальне дослідження?]

Примітки
  1. Beniamin Mendelsohn, "The Origin of the Doctrine of Victimology, " Excerpta Criminologica 3 (1963): 239-44.
  2. Brent E. Turvey, Victimity: Entering the criminal justice system. In B. E. Turvey & W. Petherick (Eds.), Forensic victimology: Examining violent crime victims in investigative and legal contexts (pp. 33-71). Amsterdam, The Netherlands: Elsevier Science.
  3. Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Л., 1975. С. 9.
  4. Ильина Л. В. Уголовно-правовое значение виктимности // Правоведение. 1975. № 3. С. 119.
  5. Andrew Karmen, 2003, Crime Victims: An Introduction to Victimology, Wadsworth Publishing, ISBN 978-0-534-61632-8.
  6. Lorraine Wolhuter, Neil Olley, David Denham. Victimology: Victimisation and Victims' Rights. Taylor & Francis US, 2009.
  7. Colleen A. Ward. Attitudes toward Rape: Feminist and Social Psychological Perspectives. Sage, 1995.
  8. Jan J.M. van Dijk. Introducing Victimology, in The Ninth International Symposium of the World Society of Victimology, Free University of Amsterdam, 1997.
  9. Варчук Т. В. Виктимология. — М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2008. — С. 40.
  10. Мария Мохова. Сексуальное насилие: мифы и факты Архівовано 2014-08-08 у Wayback Machine.
  11. У Швеції набрав чинності закон про обов'язкову згоду на секс. www.unian.ua (укр.). Процитовано 6 листопада 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.