Вікулов Сергій Юрійович
Сергій Юрійович Вікулов (24 червня 1957, Чита, Забайкальський край, СРСР) — радянський хокеїст, захисник.
Сергій Вікулов | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особові дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народження | 24 червня 1957 (64 роки)
Чита, СРСР | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 184 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | захисник | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
«Металург» (Новокузнецьк) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби |
Спортивна кар'єра
Народився у Читі. 1967 року його родина переїхала до Новокузнецька з Братська. До хокейної секції займався музикою, грав на акордеоні. В юнацькій команді «Металурга» його тренером був Володимир Якович Чернов, у молодіжній — Віктор Олександрович Мосалов. До сезону 1975/1976 готувався у складі команди майстрів, але в чемпіонаті грав за інший колектив — «Суднобудівельник» з міста Совєтська Гавань Хабаровського краю. 1977 року його гра сподобалася Володимиру Єлизарову і той порекомендував молодого гравця тренерам московського ЦСКА Костянтину Локтєву і ризького «Динамо» Віктору Тихонову. Першим надійшло запрошення з Латвії і Сергій Вікулов зробив вибір на користь цього клубу. Влітку Віктора Тихонова призначили керманичем «армійців» і він мав намір взяти до Москви і Вікулова, але не вдалося отримати згоду від керівництва «Динамо». По три сезони виступав під керівництвом Евалда Грабовського і Володимира Юрзінова. При першому команда шукала успіху біля воріт суперника, що цілком влаштовувало атакувального захисника, а кредом другого була більш раціональна гра — від оборони. Вікулову навіть забороняли брати участь в наступальних комбінаціях. Це стало одним з основних чинників у пошуках нового клубу.
1984 року переїхав до Іжевська, де одним з лідерів був вихованець новокузнецького хокею Сергій Абрамов. Отримав номер «16», під яким виступав минулого сезону Вадим Сибірко (найбільше відомий по виступам за київський «Сокіл»). У першому сезоні його партнером був досвідчений Віктор Соколов, а в наступному — почав грати у першій парі разом з Сергієм Лубніним. Вікулов вважає «Іжсталь» найкращою командою в своїй кар'єрі. Багато його партнерів були досить висококваліфікованими хокеїстами, керівництво команди виконувало свої обіцянки. У сезоні 1986/1987 став найрезультативнішим захисником «сталеварів» — 49 очок (21+28).
7 березня 1987 року провів найрезультативнішу гру в своїй кар'єрі. «Іжсталь» перебувала на другому місці у перехідному турнірі команд вищої і першої ліг, а лідером з великим відривом було ярославське «Торпедо». Реальні шанси на другу позицію також мало усть-каменогорське «Торпедо», котре мало найкращу атакувальну ланку в турнірі Борис Александров — Андрій Соловйов — Ігор Кузнецов. Того дня грали проти Спортивного клубу імені Урицького, який міг посісти четверте місце і потрапити до еліти через додаткові матчі. Обом клубам потрібна була лише перемога. Перший тайм завершився внічию — 2:2. У середині другого господарі поступалися в три шайби (2:5) і в них нічого не виходило у нападі. Навіть перша ланка «Іжсталі» Сергій Абрамов — Олександр Орлов — Ігор Орлов виглядала беззубо. Дещо покращує становище гол Віталія Гросмана. У цій ситуації Абрамов змінює тактику і постійно грає на Вікулова. І вже до кінця другого періоду атакувальний захисник відзначається у воротах казанця Сергія Абрамова, але арбітр її не зараховує: після потужного кидка з середини майданчика шайба прорвала сітку воріт і відлетіла назад в поле. У третьому періоді п'ятірка Абрамова провела па полі половину часу, а Сергій Вікулов відзначився тричі за п'ять хвилин (рахунок став нічийним — 6:6). На останній хвилині влучний кидок Сергія Абрамова забезпечив господарям необхідні два очки. Того вечора вболівальники «Іжсталі» виносили Сергія Вікулова з Палацу спорту на руках.
Наступного сезону, під керівництвом нового тренера, «Іжсталь» повертається до вищої ліги, але команда вже відчувала брак кваліфікованих гравців (зокрема, перейшов до «Сокола» Сергій Лубнін). При 14-ти учасниках «сталевари» не змогли потрапити до першої десятки і вкотре продовжили сезон у перехідному турнірі. На першому етапі Вікулов знову найрезультативніший гравець захисту (5 закинутих шайб). 5 лютого 1988 року «Іжсталь» зазнала найбільшої поразки в чемпіонаті СРСР від усть-каменогорського «Торпедо» (3:15). Сергій Вікулов був одним з небагатьох іжевців, хто продовжував боротися до фінальної сирени, він закинув останню шайбу своєї команди. Після гри тренер Микола Соловйов звинуватив у поразці братів Орлових і лише Вікулов став на захист легендарних гравців клубу «сталеварів». Очільник команди запропонував йому піти з «Іжсталі».
Півтора року працював під керівництвом Геннадія Цигурова у челябінському «Тракторі». У сезоні 1988/1989 приз «Найрезультативнішому захисникові» вищої ліги отримав «спартаківець» Володимир Тюриков — 23 очка (10+13), але найбільшу кількість балів у турнірі набрав Вікулов — 27 (13+14)[1][2][3]. У трьох матчах відзначився дублями: ризькому «Динамо», київському «Соколу» і московському «Динамо» (Володимиру Мишкіну). По завершенні сезону вирішив повернутися до Риги, але Цигуров мав іншу думку. Сторони не знайшли порозуміння і Вікулов отримав від федерації річну дискаліфікацію.
У сезоні 1990/1991 захищав кольори мінського «Динамо», куди його покликав колишній партнер по прибалтійському клубі Володимир Крикунов. Білоруський колектив був аутсайдером вищої ліги і весь час грав від оборони. Сергій Вікулов так і не зміг вписатися в тактичну схему мінчан, і через рік перейшов до німецького «Ратінгена», де була багато радянських хокеїстів: Андрій Карпін, Володимир Квапп, Віталій Гросман, Сергій Свєтлов, Ігор Кузнецов, Володимир Новосьолов, Олександр Вунш, Олександр Енгель, Андрій Фукс, Борис Фукс, Олександр Генце, Анатолій Антипов, Валерій Константинов і Герман Волгін. У першому сезоні «Ратінген» здобув путівку до бундесліги, а в наступних — боровся за виживання в еліті німецького хокею. Протягом трьох сезонів Сергій Вікулов ставав найрезультативнішим захисником команди. Разом з Олександром Енгелем і Віталієм Гросманом у 1994 році перейшов до клубу «Кассель Гаскіс». Найрезультативнішим захисником команди став канадець Грег Джонстон, а Сергій Вікулов показав другий результат — 28 балів у 51 грі. Наступні п'ять сезонів виступав за німецькі команди нижчих дивізіонів. Завершив виступи на льодових майданчиках у 43 роки, в елітних лігах Радянського Союзу і Німеччини провів 512 матчів (74+124).
Декілька років працював у Німеччині дитячим тренером. У сезоні 2002/2003 входив до тренерського штабу клубу «Металург» (Лієпая). До Латвії його заприсив менеджер клубу і колишній партнер по «Динамо» Михайло Васильонок. Того сезону «Металургс» став чемпіоном Латвії і п'ятим у Східноєвропейській лізі. До СЄХЛ входили клуби з Білорусі, Латвії, України і Росії, і приходилося долати чималі відстані. Таке життя набридло Вікулову під час ігрової кар'єри і по завершенні сезону повернувся до Німеччини. Мешкає в Дюссельдорфі, працює водієм рейсового автобуса[4].
- Ігрові номери
- «Динамо» (Рига) — № 6;
- «Іжсталь» — № 16;
- «Трактор» — № 23;
- «Динамо» (Мінськ) — № 33;
- клуби Німеччини — № 29.
Статистика
Сезон | Клуб | Ліга | І | Г | П | О | ШХ |
---|---|---|---|---|---|---|---|
1975-76 | «Суднобудівельник» (Совєтська Гавань) | Д-4 | 6 | ||||
1976-77 | Д-4 | 20 | 6 | 1 | 7 | 56 | |
1977-78 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 26 | 1 | 0 | 1 | 26 |
1978-79 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 15 | 4 | 1 | 5 | 30 |
«Латвіяс Берзс» (Рига) | Д-2 | 18 | 4 | 3 | 7 | 20 | |
1979-80 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 39 | 8 | 6 | 14 | 36 |
1980-81 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 42 | 3 | 4 | 7 | 35 |
1981-82 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 32 | 2 | 6 | 8 | 12 |
1982-83 | «Динамо» (Рига) | Д-1 | 51 | 4 | 4 | 8 | 32 |
1983-84 | «Кристал» (Саратов) | Д-2 | 33 | 4 | - | - | - |
1984-85 | «Іжсталь» (Устинов) | Д-1 | 32 | 4 | 5 | 9 | 34 |
Д-2 | 16 | 5 | 1 | 6 | - | ||
1985-86 | «Іжсталь» (Устинов) | Д-1 | 12 | 1 | 4 | 5 | 15 |
Д-1/2 | 28 | 4 | 2 | 6 | 24 | ||
1986-87 | «Іжсталь» (Устинов) | Д-1/2 | 64 | 21 | 28 | 49 | 81 |
1987-88 | «Іжсталь» (Іжевськ) | Д-1 | 26 | 5 | 2 | 7 | 32 |
Д-1/2 | 8 | 1 | 4 | 5 | 4 | ||
«Трактор» (Челябінськ) | Д-1 | 14 | 1 | 1 | 2 | 22 | |
1988-89 | «Трактор» (Челябінськ) | Д-1 | 44 | 13 | 14 | 27 | 30 |
1990-91 | «Динамо» (Мінськ) | Д-1 | 27 | 2 | 4 | 6 | 32 |
Д-2 | 24 | 3 | 2 | 5 | 24 | ||
Всього у вищій лізі | 360 | 48 | 51 | 99 | 336 | ||
Всього в СРСР | 571 | 102 | 92 | 194 | 545 | ||
1991-92 | «Ратінген» | Д-2 | 37 | 19 | 47 | 66 | 58 |
1992-93 | «Ратінген» | Д-1 | 45 | 12 | 19 | 31 | 60 |
1993-94 | «Ратінген» | Д-1 | 56 | 10 | 31 | 41 | 94 |
1994-95 | «Кассель Гаскіс» | Д-1 | 51 | 4 | 23 | 27 | 81 |
1995-96 | «Кріммічау» | Д-2 | 42 | 15 | 46 | 61 | 58 |
1996-97 | «Кріммічау» | Д-2 | 53 | 12 | 37 | 49 | 84 |
1997-98 | «Кріммічау» | Д-2 | 43 | 3 | 9 | 12 | 67 |
1998-99 | «Гельзенкірхенер» | Д-2 | 20 | 3 | 8 | 11 | 16 |
1999-00 | «Ландсберг» | Д-4 | 18 | 5 | 9 | 14 | 38 |
Всього в бундеслізі | 152 | 26 | 73 | 99 | 235 | ||
Всього в Німеччини | 365 | 83 | 229 | 312 | 556 |
Примітки
- Чемпіонат СРСР 1988/1989 (російська). «Хоккейные архивы». Процитовано 12 лютого 2020.
- Чемпіонат СРСР 1988/1989 (російська). «Звезды русского хоккея». Процитовано 12 лютого 2020.
- Приз «Найрезультативнішому захисникові» (російська). «Хоккейные архивы». Процитовано 12 лютого 2020.
- Станом на 2017 рік.
Посилання
- Вікулов Сергій Юрійович на сайті EliteProspects.com (англ.)
- Викулов Сергей Юрьевич (російська). Челябинский хоккей. Процитовано 11 січня 2020.
- Сергей Викулов. Легенда № 16 (російська). Хоккейный клуб «Ижсталь». Процитовано 11 січня 2020.
- Сергей Викулов. Легенда № 16 (російська). Высшая хоккейная лига. Процитовано 11 січня 2020.