Вільгельм Марр

Був єдиним сином актора і режисера Генріха Марра і його дружини Генрієтти Катаріни Becherer, які одружилися в березні 1819 року у Брауншвейгу. Він пішов до початкової школи в Ганновері, а потім навчався у середній школі в Брауншвейг. У Гамбургу і Бремені навчався торгівлі. Потім приєднався до свого батька в Відні, який був залучений до роботи в Бургтеатрі. Там він працював співробітником у двох єврейських фірмах. У 1841 році відправився в Цюрих, де познайомився з політичними емігрантами (Георг Гервег, Юліус Фребель і Адольф Follen), більшість з яких були членами демократичних або ліберальних лівих рухів на початку 19 століття. В Цюриху опублікував свою збірку віршів. У 1843 році був висланий з Цюриху за звинуваченням у сприянні комуністичній діяльності.

Повернувся до Лозанни, де приєднався до Германа Döleke і Юлія Standau, засновників таємних товариств Леман-Bund і Junges Deutschland (Молода Німеччина). Марр в кінцевому підсумку став главою таємного товариства і почав схилятися до анархізму і атеїзму. Заснував інше таємне товариство, «Schweizerischer Arbeiterbund» (Швейцарський робітничий союз) і редагував «Blätter-der-Gegenwart für Soziales Leben». У 1845 році виїхав з Лозанни і відправився в Гамбург, де став політичним журналістом і публікував сатиричний журнал «Мефістофель» (1847/48-1852). Належав до лівих радикально-демократичної партій і був делегатом Національної асамблеї у Франкфурті після революції 1848 року. Після остаточної відмови від революції, він - як і багато інших колишніх революціонерів — став прихильником ідеї об'єднання Німеччини під прусським керівництвом.

У перший раз виступав проти жидівської емансипації через неприязнь до лібералізму, котрий (на думку Марра) взяв на себе роль захисника інтересів жидівського капіталу.

У 1852 році виїхав за кордон, до Коста-Рики, де намагався заробляти на життя як бізнесмен. Не маючи успіху повернувся до Гамбурга і знову працював журналістом. В 1854 році одружився з Джорджиною Johanna Берті Калленбах, дочкою жидівського бізнесмена, який перейшов у християнство. Шлюб розпався у 1873 році. У 1874 році за нього вийшла заміж жидівка Марра Helene Sophia Emma Maria Behrend, яка померла у тому ж році. У 1875 році був третій шлюб, з Марра Дженні Терезою Kornick (чиї батьки були з мішаного християнсько-жидівського шлюбу), яка народила йому сина. У 1877 році цей шлюб був розірваний. Остання дружина Марра була Клара Марія Kelch, німка, дочка робітника з Гамбурга.

в Берліні в лютому 1879 з'явилася брошура Марра «Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum – Vom nichtconfessionellen Standpunkt aus betrachtet» («Перемога жидівства над германізмом — з неконфесійної точки зору»), котра в тому ж році витримала дванадцять видань. У тому ж році він заснував коротко існуючу Antisemitenliga (Антисемітичну лігу), покликану бути, на його думку, організацією нового німецького шляху. В брошурі Марр дистанціювався від традиційної релігійної критики жидівства і стверджував, що вони іншої раси, котра зокрема вирізняється соціально-економічним паразитизмом, бо успішно проводять експропріації фінансів і майна в Німеччині. Це відмежування від віросповідної парадигми, він визначає введенням терміну “антисемітизм” в сучасний політичний і соціальний дискурс. Потрібно також враховувати, що прикметник «антисеміт» вже вживався принаймні з 1873 року, зокрема і стосовно Марра, тому він його не придумував, а лише дав своє визначення цьому терміну, як супротив політичній й економічній владі жидівства у європейській цивілізації.

Після цієї публікації ліюберальні й атеїстичні організації відмежувалися від Марра і публічно його критикували. Найбільш відомим проявом цієї критики була публікація памфлету «Der Weg zum Siege des Germanenthums über das Judenthum» («Шлях до перемоги германізму над юдаїзмом»), котрий сьогодні чомусь часто подають як працю самого Марра. У відповідь Марр ще у 1980 році видав свою книгу «Золоті щурі і червоні миші», де розвивав теорію змови, подаючи жидівство як рушійну силу, капіталізму і комунізму. Подібних позицій пізніше притримувався Адольф Гітлер (в Mein Kampf) і Вольфганг Бенц (у Вічний жид, 1940 рік).

Вважається, що з 1890-х Марр, відійшовши від соціально-політичної діяльності знову виявляв себе як анархіста[1].