Вільшанська угода

З початку 17 століття козацтво посилюється, зростає чисельно і починає доставляти все більше клопотів властям Речі Посполитої: ігнорує місцеву адміністацію, втручається в церковні справи, своїми безупинними морськими виправами загрожує зірвати хиткий мир Речі Посполитої з Османською імперією і Кримським ханством. Уряд Речі Посполитої спробував підкорити козаків силою.

У 1617 році коронний гетьман Станіслав Жолкевський на чолі кварцяного війська перебував в Україні у зв'язку з очікуваним великим наступом османів. Його спроби залучити до виконання свого завдання козаків виявилися марними: козаки вдалися до абсолютно самостійного морського походу на османські володіння. У цей час схильний до поміркованості і компромісів Петро Сагайдачний на якийсь час втратив владу над козацтвом: замість нього гетьманом був обраний прихильник рішучих непримиренних дій Дмитро Барабаш.

Згідно з королівським універсалом для «приборкання своєвільників» в Україну виправляється спеціальна комісія у складі князя Я. Острозького, князя Збаразького, воєводи руського і старости чигиринського Яна Даниловича на чолі з підпорядкованими їм полками. Досягши мирної угоди з османами, Жолкевський у вересні, знаходячись у Барі, наказав козакам прислати своїх делегатів на переговори до Паволочі і сам рушив туди на чолі 4-х полків і з полками комісарів. Але замість делегації йому назустріч вийшло ціле козацьке військо.

З-під Паволочі Жолкевський рушив назустріч козацькому війську під Білу Церкву, а звідти пішов вниз Россю і розташував свій табір в урочищі Суха Вільшанка. Розуміючи недостатність сил, Жолкевський більше сподівався на дипломатію і погрозу силою, ніж на саме застосування сили.

В умовах рішучої демонстрації Жолкевським воєнної сили козацьким гетьманом знову став Петро Сагайдачний. До табору Речі Посполитої прибула козацька делегація і запропонувала все залагодити мирним шляхом. Після цього до козацького табору, який стояв неподалік на Росі, на переговори прибули парламентери Речі Посполитої. Вони запропонували вироблений комісарами Речі Посполитої проект угоди, який відразу виявився неприйнятним для козаків. Врешті-решт 28 жовтня 1617 року була прийнята постанова у вигляді двох декларацій (комісарської і козацької), де в чому між собою відмінних. В історичній традиції вони відомі як Вільшанська угода.

Умови Вільшанської угоди відбивали пошук компромісу між козацтвом і урядом Речі Посполитої. За угодою:

• козацький реєстр встановлювався в розмірі 1 тисяча чоловік, проте на прохання старшини, остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити сейм Речі Посполитої;
• козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував король Речі Посполитої;
• за службу реєстровим козакам уряд Речі Посполитої зобов'язувався виплачувати платню;
• реєстровики мали право жити тільки на Запоріжжі;
• козакам заборонялося здійснювати походи на Кримське ханство і Османську імперію;
• з козацького війська виключались ті міщани, які вступили в козаки за останні 5 років, і нереєстрові козаки повертались під владу старост і шляхти.

Вільшанська угода викликала велике незадоволення серед широких кіл нереєстрових козаків, і тому уряду Речі Посполитої не вдалося втілити її у життя.

• Раставицька угода

• В. Ю. Крушинський. Вільшанська угода 1617 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Грушевський М. Історія України-Русі. — Т.VII. — К.,1995. — С.356-365.

• Вільшанська угода 1617 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• В. О. Щербак. Вільшанська угода 1617 р. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 564. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Довідник з історії України. за ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
• Енциклопедія українського козацтва
• Малий словник історії України^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Довідник з історії України