Вілючинськ

Місто Вілючинськ було створене 16 жовтня 1968 року Указом Президії Верховної Ради РРФСР шляхом злиття робітничих селищ Рибачий (база атомних підводних човнів), Приморський (берегові частини забезпечення Тихоокеанського флоту) і Сельдева (судноремонтний завод Військово-Морського флоту). Назву отримав від імені сусіднього вулкану — Вілючинського. Власне селища отримали статус мікрорайонів.

У серпні 1938 року в Тар'їнській бухті Авачинської губи була створена база дизельних підводних човнів. Саме з цього часу майбутній Вілючинськ став містом підводників.

У 1959 році за особистим рішенням М. С. Хрущова в Радянському була утворена 4-а Тихоокеанська океанографічна експедиція тоге-4, що дала потужний поштовх розвитку міста. В 1963 році з'явилася ТОГЕ-5[3].

З кінця 1959 року стала розвиватися судноремонтна промисловість, а за кілька років в бухти Крашеніннікова влаштувалися атомні підводні човни Тихоокеанського флоту. У 1959-60 рр. у Рибальському була розміщена військова частина морських льотчиків-протичовників, створені військові частини № 26942, 31268 і 63878.

Клімат міста помірний, з рисами морського і мусонного клімату, близький до клімату Петропавловська-Камчатського. Взимку зазвичай на 1-2 градуси холодніше, а влітку на кілька градусів тепліше, ніж в крайовому центрі. Як і в Петропавловську-Камчатському, трапляються рясні опади у вигляді дощу або снігу. Особливо часто це трапляється в жовтні і в березні, коли за кілька днів може випасти майже місячна норма опадів. Природа міста представлена ​​великими лісами, гірськими масивами, акваторією бухти Крашеніннікова.