Віляка
Віляка (латис. Viļaka; латгальське - Vileks) — прикордонне місто на сході Латвії на історичній території Латгалії, адміністративний центр Вілякського краю. Населення — 1269 осіб (2019).
| Віляка | |||
|---|---|---|---|
 Католицька церква | |||
| |||
  Віляка | |||
| Країна | Латвія | ||
| Регіон | Латгалія | ||
| Край | Вілякський край | ||
| Перша згадка | 1224 | ||
| Площа | |||
| • Загалом | 6,4 км² | ||
| Висота | 95 м | ||
| Населення (2016)[1] | |||
| • Загалом | 1407 ос. | ||
| • Густота | 219,8 осіб/км² | ||
| Часовий пояс | EET (UTC+2) | ||
| • Літній час | EEST (UTC+3) | ||
| Сайт | www.vilaka.lv | ||
 | |||
 Віляка на Вікісховищі | |||
Назва
- Віляка (латис. Viļaka;
) - Марієнгаузен (нім. Marienhausen)
Географія
Місто розташоване за 246 км від Риги та за 6,5 км від нинішнього кордону Російської Федерації, який пролягає по території анексованого Абренського повіту Латвії. Місто знаходиться у верхів'ях річки Кіра (басейн річки Велика). Місцевість в околицях заболочена, лісиста.
Історія
У німецьких хроніках місто відоме як Марієнгаузен, засноване на території Латгалії. У 15 столітті входило до складу Речі Посполитої, а з 1772 - до складу Російської імперії, де включено до складу Ліфляндська губернія. З 1920 у складі Латвії.
1509 у місті зведено кам'яну фортецю силами Лівонського Ордену. Вона стала найімпозантнішою спорудою міста, яка зупинила наступ московських орд у Балтику. Зрештою зруйнована московитами1702 — під час Північної війни.
Перший Вілякський костел збудований 1683. Новий зведений із дерева 1748 поблизу монастиря Капуцинів. Нинішня готична кам'яна споруда зведена 1880 коштом княгині Аліне Ліппе-Ліпке. Проєкт храму підготував латвійський архітектор Флоріян Віґановскіс. 1891 відбулося єпископське освячення костелу в ім'я Святого Ісусового Серця. Храм двічі постраждав - під час Першої і Другої світової війни, при чому після московської окупації 1944 простояв пусткою аж до 1956.
Сучасність
В околицях Віляки побутує латгальська мова, люди переважно католицького сповідання. У місті працює льнопереробний та маслобійний цехи.
Джерела
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
- Maryenhauz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 153. (пол.)