Віра

Ві́ра — психічний (ментальний) стан впевненості в істинності будь-чого, який виникає як наслідок пізнавальної діяльності суб'єкта;[1] хоча деякі схильні трактувати віру як ефективний метод пізнання, що неодноразово піддавалося критиці.[2][3] Віра виникає як сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що сприйняте на віру не потребує більше ніяких доказів.

Віра, істина, знання у вигляді кіл Ейлера

Похідним словом є довіра — відкриті, позитивні взаємовідносини між людьми, що сприяють сприйманню слів, зобов'язань, обіцянок тощо «на віру». Особливим різновидом віри є релігійна віра. Слово віра іноді вживається як синонім слова релігія у фразах на зразок «ця людина іншої віри». Релігійна віра, в свою чергу, є видом віри в положення певної ідеології, що можна описати терміном соціальна віра, наприклад, «віра в ідеали комунізму», «віра в світле майбутнє». Ще одним значенням слова є міцна впевненість у здійсненні сподівань, як наприклад «віра в перемогу».

Сутність терміна

Відомості про віру в людському суспільстві існують у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій)[джерело?]. З позицій теорій, які ототожнюють буття (суще) та істину, віра — це один із способів засвідчення буття, а отже істини[джерело?]. Віра в багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні та поясненні проявів буття[джерело?].

Віра — у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного[джерело?]. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри[джерело?]. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди[джерело?]. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але спирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри[джерело?].

Віра як поняття

Філософські погляди

У філософії вивчення поняття віри входить до проблематики епістемології. Зокрема, досліджується відношення понять знання, істина та віра, де знання визначається як «підтверджена істинна віра»[4][5]. Поняття віра займає значне місце в філософії прагматизму[6][7].

Філософський словник Шинкарука при визначенні віри акцентує її соціальний аспект: означаючи її як «форму і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей і ідеалів суспільного життя, коли вони не будучи даними власним практичним чи пізнавальним досвідом, приймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності, сущого і належного, засіб освоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього»[8]. Таке означення оминає значення віри в істинність чи хибність того чи іншого твердження, а саме така віра в першу чергу цікавить західну епістемологію, яка намагається збагнути за яких умов істинна віра стає знанням[джерело?].

Епістемологія зосереджена в основному на твердженнях, утоворених за зразком «віра, що» — «віра, що лід легший від води», «що Земля плоска та стоїть на чотирьох слонах»[джерело?]. Така віра може відповідати істині, а може бути хибною. Епістемологічні дослідження намагаються відшукати умови, за якими можна було б відрізнити віру в істинне твердження від віри в хибне[джерело?], а також зрозуміти чим віра в істинне твердження відрізняється від знання, оскільки віра в істинне твердження може виникнути випадково, на основі хибних уявлень[джерело?].

Релігійні погляди

Релігійна віра має в якості своєї особливості віру в реальність і самостійне існування надприродного. Предмет віри релігійного індивіда об'єктивується: людина переконана в тому, що об'єктом її віри є не думка або поняття про божество, а саме божество — надприродне як реально існуюче[9]. На практиці це є віра у святих, пророків, вчителів, священнослужителів, у можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів[джерело?]. У богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Релігія може перебачати віру в багатьох богів — політеїзм (наприклад, синто), або в одного — монотеїзм (наприклад, християнство)[джерело?].

Таке означення не відповідає тлумаченням слова віри в Торі, в Корані[джерело?]. Не може бути узагальнено цим визначенням[джерело?].

З точки зору трактування Біблії віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме (Євреїв11:1). На відміну від загальновизнаного погляду, Біблія говорить, що віра полягає не у фанатичному сприйнятті фантастичних явищ, а в міцному переконанні у реальних фактах. Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся, знати, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо бачити його. Правдива віра — це не легковірність, тобто готовність повірити в щось без переконливих доказів або тільки тому, що хочеться в те вірити. Справжня віра вимагає ґрунтовних знань, знайомства з доказами, а також щиросердого цінування того, на що вказують ті докази.

Віра як патологія

Американська психологічна асоціація прийшла до висновку, що екзальтована віра є патологією (хворобою)[10]. Це є важливим для розуміння крім віри і знання про Бога, а також знання Самого Бога. Екзальтована та фанатична віра є причиною терористичних актів з політичною метою під прикриттям релігії.

Окремі, як правило нестійкі політичні режими активно пропагують та експлуатують віру у «світле завтра» як складову системи підкорення населення країни або окремих соціальних груп[11].

Див. також

Примітки
  1. Віра філософська у Новій філософській енциклопедії (рос.)
  2. Russell, Bertrand. "Will Religious Faith Cure Our Troubles?". Human Society in Ethics and Politics. Ch 7. Pt 2. Retrieved 16 August 2009. (англ.)
  3. Peter Boghossian (2013). A Manual for Creating Atheists. Pitchstone Publishing. p. 31. ISBN 978-1-939578-09-9. (англ.)
  4. Fine, G. (2003). Introduction. Plato on Knowledge and Forms: Selected Essays. New York: Oxford University Press. с. 5–7. ISBN 0-19-924558-4.
  5. Plato (2002). Five Dialogues. Indianapolis, IN: Hackett Pub. Co. с. 89–90; 97b-98a. ISBN 978-0872206335.
  6. W. James. The Will to Belive. The New World, Volume 5 (1896): pp. 327-347.
  7. https://www.mnsu.edu/philosophy/THEWILLTOBELIEVEbyJames.pdf
  8. Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
  9. Религиоведение: Учебное пособие для студентов педагогических вузов. — СПб.: «Питер», 2008. — 507 с. (рос.)
  10. «Психологи пришли к выводу, что вера в Бога — это заболевание». "9 Канал / 9tv.co.il". 21.07.2015. Архів оригіналу за 27.07.2016. Процитовано 27.07.2016. (рос.)
  11. Павло Казарін: Віра в світле завтра

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.