Політеїзм

Політеї́зм (від дав.-гр. πολύς — «численний» та дав.-гр. θεός — «бог») — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям. Протилежне поняття — монотеїзм.

Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
«Олімпійські боги», Нікола Андре Монсіо
Ключові поняття
Категорія • Портал

Віра у багатьох богів не виключає віри у всемогутнє і всезнаюче верховне божество, що може вважатись царем над богами чи предком богів і людей. У політеїстичних віруваннях боги сприймаються як окремі особи з більшим чи меншим статусом (верховні і другорядні), з індивідуальними можливостями, потребами, бажаннями, власним минулим. Ці боги/богині не завжди всемогутні чи всевідаючі. Часто вони зображуються подібними до людей (антропоморфними), але, на відміну від людей, мають додаткові якості, владу, знання тощо.

Філософське сприйняття богів відрізняється в залежності від того, як вони зображені у міфології. У філософських традиціях боги вважаються безсмертними, досконалими і всемогутніми.

У політеїстичних віруваннях, за кожним божеством закріплюється певна роль, функція, влада над певною сферою життя чи над частиною всесвіту. Наприклад, у давньогрецькій міфології Аполлон вважався богом музики, Деметра — богинею врожаю, Афродіта — богинею кохання. Бог також може займати певну роль у божественній ієрархії (наприклад, Зевс — верховний бог), або бути пов'язаним з певним географічним явищем чи об'єктом (горою, річкою та інше), космологічним феноменом, бути покровителем окремої родини чи навіть відповідати за певну абстрактну ідею. Боги можуть перебувати між собою у різноманітних соціальних відносинах: бути друзями чи ворогами, подружньою парою чи коханцями, вони могли мати людські емоції, такі як ревнощі, примхи, неконтрольовану лють, зраджувати чи бути покараними. Вони можуть бути народженими, або можуть помирати, щоб відродитися знов.

Більшість «народних» релігій (які в ході історії викристалізувалися в межах одного чи кількох близьких народів) є політеїстичними.

Походження

Походження і зв'язок політеїзму з монотеїзмом є предметом дискусій серед антропологів та істориків релігій. Більшість дослідників схиляються до думки, що політеїзм є найдревнішою формою релігійного життя людини, із якої виріс монотеїзм. У Біблії політеїзм отожнюється із язичництвом (сприймається як зрада єдиному Богу), в яке впадав єврейський народ протягом всієї своєї історії. За часів царя Соломона і пізніших царів в Ізраїлі легально існували священні гори та священні гаї, де здійснювалося поклоніння язичницьким богам: Ваалу, Дагону, Астарті та іншим божествам, поширеним у Середземномор'ї і Передній Азії.

Види політеїзму

Виділяють різноманітні види політеїзму: анімізм, за яким всі явища природи одухотворені, джерелом яких служать вплив духів і демонів; фетишизм — поклоніння матеріальним предметам, наділеним надприродними властивостями; тотемізм — віра в близький зв'язок між племенем із однієї сторони і певною твариною, рослиною або явищем природи — з іншої. Для архаїчних форм політеїзму також характерний культ предків, які магічно беруть участь у житті спадкоємців. Ці форми первісних релігійних уявлень існували в тісному сплетінні один з одним.

Релігійна практика

Релігійна практика політеїзму (його ритуали) направлена на встановлення контакту із божеством і отримання від нього якоїсь допомоги в обмін на подарунок (жертвопринесення) зі сторони людини. Знання законів взаємодії з богами і вміння застосовувати їх на практиці дає владу над навколишньою реальністю. Утвердження влади над реальністю за допомогою ритуалу — це магія. Політеїзм магічний за своєю суттю, оскільки світ богів не є трансцендентним, він розчинений в природі; тому будь-яка господарська, військова або політична діяльність людини стикається з тим чи іншим богом і правильний ритуал забезпечить її успішність. Оскільки ритуал є повторенням сакрального акту створення світу, як і кожна дія — повторення первісних дій бога-деміурга, міф стверджує дану реальність як абсолютно значиму. Нічому новому, жодній ініціативі, спонтанним актам у цій реальності нема місця. Тому політеїстичне суспільство є традиційним суспільством, в якому будь-який розвиток і зміни не мають цінності.

Сучасний стан

Політеїзм представлений в сучасному світі в таких релігіях як індуїзм, синтоїзм, африканські культи та інших. Теоретичним обґрунтуванням політеїзму є міфологія. Тому дослідження політеїзму часто пов'язане із вивченням міфів, що є зібранням оповідей про богів і героїв. Розрізняють теогонічні міфи — міфи про походження богів і космогонічні — міфи про походження світу. В первісних і традиційних суспільствах міф, що розповідає про походження всесвіту і людини, про виникнення соціальних інститутів, про культурні надбання, про життя і смерть, виконують функції релігії, ідеології, філософії, історії та науки. Первісний міф — це проста, образна і часто поетична схема світу, що пояснює і приписує певний спосіб існування в ньому.

Вивчення політеїзму

Науковий підхід до вивчення політеїзму виник в епоху Відродження. Проте до XVIII століття в Європі вивчалась в основному антична міфологія. У християнській традиції політеїм вважався вторинним по відношенню до природного монотеїзму. Політеїзм, як деградація і відхід від єдиного Бога, пов'язаний з моральним занепадом людства; це стан, що має бути подоланий. Проте в Новий час у зв'язку із секуляризацією релігійних досліджень з'являються теорії, що вважають політеїзм первісним станом людини. Так, Девід Юм називає політеїзм «первісною релігією неосвідченного людства», що сформувалася «піклуванням про житейські справи, надіями і страхами»[джерело?]. Відповідно, розвиток людського розуму і споглядання творінь природи призвело людство до монотеїзму. Знайомство з історією, культурою і міфологією інших країн, таких як Єгипет, Америка, Індія та Китай дало можливість перейти до порівняльного вивчення політеїзму і відійти від теорії міфу як «первісного невігластва». Так, шотландський поет Джеймс Макферсон, німецький письменник і філософ Йоганн Гердер та інші трактували міфологію як вираження суспільної мудрості, зашифрованої в поетичних образах. У XX столітті політеїзм вивчається в ракурсі його міфологічної складової. Міф сприймається як особливий спосіб раціоналізації світу. Люсьєн Леві-Брюль говорить про первісне мислення як «дологічне», принципово відрізняється від сучасного мислення. Структурна антропологія (французький вчений Клод Леві-Строс) бачить у міфології поле безсвідомих логічних операцій, що мають розв'язати протиріччя людської свідомості. Карл Юнг знаходить в міфології джерело архетипів колективного безсвідомого. Майже у всіх теоріях світу є вказівки на першочергову роль несвідомого в первісній ментальності. Особливу зацікавленість до політеїзму в його міфологічній складовій доводить значимість релігійних джерел будь-якої раціоналізації.

Див. також

Література
  • Б. Лобовик. Політеїзм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 493. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Донини А., Люди, идолы и боги, пер. с итал., 2 изд., М., 1966.
  • Мананников И. Политеизм // Католическая энциклопедия. Том 3, Издательство Францисканцев, 2007 г.
  • Юм Д. Малые произведения: Эссе; Естественная история религии; Диалоги о естественной религии, М., 1996;
  • Лосев А. Ф., Диалектика мифа, М., 1930;
  • Лосев А. Ф., Античная мифология в её историческом развитии, М., 1957;
  • Элиаде М. Космос и история. М., 1987;
  • Элиаде М., История веры и религиозных идей, т.1. От каменного века до элевсинских мистерий, М.,2002;
  • Элиаде М. Очерки сравнительного религиоведения. М., 1999.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.