Вірменсько-грузинські відносини

Вірменсько-грузинські відносини (вірм. Հայ-վրացական հարաբերություններ, груз. ქართულ-სომხური ურთიერთობები) — історичні і поточні двосторонні відносини між Вірменією та Грузією.

Вірменсько-грузинські відносини

Вірменія

Грузія

Між цими двома державами встановлено дипломатичні відносини на рівні посольств.

Характер відносин

Обидві країни є колишніми радянськими республіками. Уряди обох держав мали загалом позитивний досвід взаємин, але були й певні проблеми.

Грузія — член Організації демократії та економічного розвитку, яка виключає можливість участі Вірменії в регіональних транспортних та енергетичних проєктах. Тоді як Грузія відкрито демонструє проамериканську спрямованість своєї зовнішньої політики, заявивши про прагнення співпрацювати з НАТО, Вірменія продовжує залишатися стратегічним партнером Російської Федерації,[1] входячи до Євразійського економічного союзу. Грузія активно співробітничає зі США, висловлює готовність надавати свою територію для дислокації військового контингенту і заявляє про свій чіткий намір вступити в НАТО[1], тоді як Вірменія є членом ОДКБ і має на своїй території російську військову базу. Проте йдучи в фарватері російської зовнішньої політики, Вірменія все ж не визнала незалежність відколених від Грузії Абхазії та Південної Осетії, як це зробила Росія.[2]

Проте відносини з Грузією мають особливе значення для Вірменії, оскільки в умовах блокади кордону, введеної проти Вірменії Туреччиною і Азербайджаном через так і не подоланий карабаський конфлікт, єдине сухопутне сполучення Вірменії з Європою пролягає через Грузію, включаючи і доступ до її чорноморських портів. Однак через залежність Вірменії від Росії та Грузії, які воювали у війні в Південній Осетії 2008 р. і тим самим розірвали дипломатичні та економічні відносини, 70% імпорту Вірменії надходило через Грузію, особливо з Росії, яка запровадила проти Грузії економічну блокаду.

В області Джавахетія на півдні Грузії проживає значне вірменське населення, і хоча місцеві громадські організації, такі як Об'єднаний Джавахк, домагаються автономії, насильства між вірменами та грузинами в цьому районі не було з часів грузино-вірменської війни, закінченої в 1919 році. З моменту здобуття незалежності грузинське духовенство зайняло вірменські церкви,[3] а грузинські вірмени та Вірменія влаштовували демонстрації проти цього деструктиву. 28 листопада 2008 року вірменські демонстранти перед посольством Грузії у Вірменії вимагали від грузинського уряду негайно припинити посягання на вірменські церкви та покарати винних, назвавши дії грузинської сторони «білим геноцидом»[4]

Дехто з вірмен вважає, що вони стали жертвами політики зміни демографічного балансу в краю Самцхе-Джавахеті, оскільки там поселили багато грузинських сімей. Вірмени також недостатньо представлені в уряді, що призводить до відчуття дискримінації та взаємної недовіри. Було кілька протестів, деякі з них переросли в насильницькі після зіткнень з правоохоронцями[5]

Грузія також підтримала Азербайджан проти Вірменії у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 62/243, а Вірменія неодноразово голосувала проти резолюцій Організації Об'єднаних Націй щодо Абхазії, які підтверджують право на повернення усіх переміщених осіб і біженців до відірваних від Грузії земель. Незважаючи на зазначені відмінності, розбіжності та суперечність інтересів, двосторонні відносини між цими двома державами є стабільними та розвиваються.

Історія

І вірмени, і грузини належать до християнських народів, на повне фізичне знищення яких була спрямована політика як Османської імперії, так і Персії, що суперничали між собою за владу над Закавказзям.[1]

Живучи століттями поряд, вірмени та грузини до 1918 року не мали політичних відносин як суб'єкти міжнародних відносин, а їхні взаємини у політичній сфері визначали різні імперії та політичні системи.[6] З 1918 року дашнацький уряд Демократичної Республіки Вірменії прагнув налагодити добросусідські відносини з Грузинською Демократичною Республікою, розвивати торговельні та посилювати економічні зв'язки, дотримуючись тактовної та стриманої риторики. Обидві республіки, зважаючи на об'єднавчу силу віросповідання, виступали за культурний обмін і розв'язання усіх суперечностей шляхом перемовин.[7] Проте з окупацією регіону Червоною Армією Грузія і Вірменія знову опинилися у складі спільної для обох метрополії — цього разу Радянської Росії, а з 1922 року — СРСР.

У післявоєнний період в обох республіках виник сильний дисидентський рух, а в Перебудову Грузія та Вірменія нарівні з країнами Балтії та Україною активно боролися за вихід із СРСР і навіть бойкотували проведення референдуму про збереження СРСР 17 березня 1991 року.[8]

9 квітня 1991 року Грузія проголосила незалежність від СРСР, а 21 вересня того ж року, після невдалої спроби серпневого путчу, приклад сусідки наслідувала Вірменія. 25 грудня 1991 року, у день розпаду Радянського Союзу, незалежність обох держав визнали Сполучені Штати. 17 липня 1992 року між Грузією та Вірменією були встановлені двосторонні дипломатичні відносини.

Див. також

Примітки

  1. Роль країн Закавказзя у сучасних геополітичних процесах
  2. Claude Moniquet and William Racimora (2013). The Armenia-Iran Relationship – Strategic implication for security in the South Caucasus Region. Брюссель: European Strategic Intelligence & Security Center. с. 28.
  3. Armenians of Georgia urge to stop barbarous destruction of Armenian cultural heritage. PanArmenian.net. Процитовано 29 листопада 2008.
  4. PROTEST ACTION AGAINST ENCROACHMENTS ON ARMENIAN CHURCHES IN GEORGIA HELD IN YEREVAN. defacto.am. Процитовано 29 листопада 2008.
  5. Foundation, Thomson Reuters. Humanitarian - Thomson Reuters Foundation News. www.alertnet.org. Процитовано 28 вересня 2018.
  6. Hovannisian R. The Republic of Armenia. – Los Angeles: University of California Press, 1982. – Р. 12. (англ.)
  7. Хачатрян А.Е. Відносини Республіки Вірменія з закавказькими державами (1918-1920 рр.)
  8. Baltic states, Armenia, Georgia, and Moldova boycott USSR referendum. Архів оригіналу за 16 листопада 2005. Процитовано 6 лютого 2007.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.