Карабаський конфлікт

• 5-6 грудня 1994 — РБРЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабаський миротворчий мандат підтверджено.
• 22 грудня 1994 — Парламент Нагірно-Карабаської Республіки обрав Роберта Кочаряна президентом.
• 6 січня 1995 — Росія стає співголовою Мінської групи ОБСЄ спільно зі Швецією.
• 23 вересня 1996 — Левон Тер-Петросян переобраний президентом на спірних виборах.
• 24 червня 1996 — Кочарян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки загальним голосуванням.
• 14 лютого 1997 — США прийняті у ролі третьої співголови Мінської групи ОБСЄ.
• 1 вересня 1997 — Аркадій Гукасян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки.
• 20-24 вересня 1997 — Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання, згідно з яким «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у складі Азербайджану».
• 3 лютого 1998 — Левон Тер-Петросян подав у відставку.
• 30 березня 1998 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії.
• 11 жовтня 1998 — Гейдар Алієв переобраний президентом Азербайджану.
• Листопад 1998 — нова пропозиція МГ ОБСЄ («спільна держава»). Формулювання статусу НК говорить: «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у формі Республіки і утворює спільну державу з Азербайджаном в його міжнародно визнаних кордонах». Вірменія приймає пропозицію, Азербайджан — ні.
• 25 квітня 1999 — Кочарян і Алієв проводять першу двосторонню зустріч у Вашингтоні.
• 27 жовтня 1999 — в результаті збройного нападу на парламент Вірменії групою під керівництвом Наїрі Унаняна вбито Вазгена Саркісяна, Карена Демірчяна і ще шестеро високопоставлених осіб Вірменії.

• 22 березня 2000 — замах на Аркадія Гукасян в Степанакерті. Самвел Бабаян заарештований.
• 4-5 березня 2001 — Алієв і Кочарян знову зустрічаються в Парижі. За твердженнями деяких джерел, що є досить обізнаними, істотність «паризьких» і подальших «кі-вестських» принципів зводилося до приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії і торгу навколо статусу транзитного транспортного коридору з «материкового» Азербайджану в Нахічевань через Мегрі. Згодом Азербайджан відкинув цю пропозицію.
• 3-7 квітня 2001 — мирні переговори в Кі-Вест, штат Флорида, США.
• 11 серпня 2002 — Аркадій Гукасян обраний президентом НКР на другий термін.
• 5 березня 2003 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії на другий термін.
• 15 жовтня 2003 — в Азербайджані відбулися президентські вибори, на яких переміг Ільхам Алієв. Вибори супроводжувалися протестами опозиції, що переросли в масові безлади.
• 19 лютого 2004 — в навчальному закладі НАТО в Будапешті лейтенант ЗС Азербайджану Раміль Сафаров, зарубав сокирою сплячого вірменського військовослужбовця — 26-річного лейтенанта Гургена Маркаряна. Обидва офіцери вивчали англійську мову в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Суд, який тривав півтора року, визнав провину Сафарова і засудив його до довічного ув'язнення без права на амністію в перші 30 років.
• 25 травня 2005 — в Баку відбулося офіційне відкриття нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан.
• 2006 — згідно із заявами офіційних джерел, нова пропозиція МГ ОБСЄ розглядає проведення референдуму для визначення статусу Нагірного Карабаху, і виведення вірменських військ із суміжних з Нагірним Карабахом територій.
• 10 лютого 2006 — в Парижі, в замку Рамбуйє відбулася зустріч за закритими дверима президентів Ільхама Алієва і Роберта Кочаряна. Ніяких домовленостей досягти не вдалося.
• 10 грудня 2006 — загальнонародним референдумом прийнята Конституція НКР.
• 19 липня 2007 — третім президентом НКР обраний Бако Саакян.
• 19 лютого 2008 — третім президентом Вірменії обраний Серж Саркісян. За підсумками виборів пішли семиденні заворушення в Єревані у формі масових протестів проти порушень, що мали під час виборів. У сутичках загинуло щонайменше 8 осіб.
• 4 березня 2008 — на лінії зіткнення вірменських та азербайджанських військ в Мартакертському районі відбулася збройна сутичка, найбільша з моменту укладення перемир'я. Вбито щонайменше 4 військовослужбовців.
• 1 серпня 2008 — американський співголова Мінської групи ОБСЄ розкриває конфіденційні подробиці документа врегулювання нагірно-карабаського конфлікту. Згідно з Метьою Брайзою «Буде проведений референдум, на якому визначаться самі карабасці» і «Жителі Нагірного Карабаху самі вирішать, чи піде республіка під юрисдикцію Азербайджану або отримає незалежність». Офіційний Баку не заперечуючи це, заявляє лише, що референдум в Карабасі можливий через 15 або 20 років.
• 2 листопада 2008 року — в Підмосков'ї президентами Азербайджану, Росії та Вірменії підписано декларацію по Нагірному Карабаху.
• 21 листопада 2009 року Ільхам Алієв погрозився відновити військові дії проти Нагірно-Карабаської Республіки.[26]
• 12 листопада 2014 року Збройні сили Азербайджану збили в районі села Кенгерлі Агдамського району вірменський бойовий вертоліт. Разом з тим, за інформацією вірменської сторони вертоліт належав збройним силам Нагірно-Карабахської Республіки і здійснював навчальний політ вздовж кордону. Внаслідок інциденту загинуло троє членів екіпажу.[27]

1 квітня 2016 року, після отримання Азербайджаном від Росії партії сучасної зброї, збройний конфлікт в районі Нагірного Карабаху поновився (так звана «4-денна війна»)[20][28], в результаті чого під контроль Азербайджану перейшло за різними оцінками до 8-20 км² території

• 12 липня 2020 на кордоні Азербайджану та Вірменії почалися нові бойові дії, зафіксовано жертви з обох боків. Азербайджан звинувачує підрозділи вірменських військових в артилерійському обстрілі. Вірменія стверджує, що група азербайджанських солдатів намагалася перетнути кордон на позашляховику, але повернулася на свої позиції після попередження[29]. 16 липня Азербайджан пригрозив Вірменії ракетним ударом по Мецаморській АЕС у випадку, якщо Вірменія вдарить по стратегічних об'єктах Азербайджану[30]. Генсек ООН Стефан Дюжаррік заявив, що повномасштабний конфлікт між Вірменією і Азербайджаном загрожує повномасштабною катастрофою[31].

27 вересня 2020 року. За словами прес-секретаря «президента» Республіки Арцах Вахрама Погосяна бойові дії почалися о 08:03, коли Азербайджан завдав ракетно-повітряних ударів по території мирних населених пунктів, включаючи Степанакерт. Влада закликала населення ховатися у бомбосховищах[32]. У Степанокерті оголошена протиповітряна тривога. Азербайджанська сторона заявила, що 27 вересня, близько 06:00 за місцевим часом, збройні сили Вірменії розпочали інтенсивний обстріл по позиціям азербайджанської армії вздовж усієї лінії фронту та азербайджанським населеним пунктам у прифронтовій зоні[33]. Азербайджан заявив, що атакувала вірменська сторона, і що Азербайджан розпочав контрнаступ[34]. Хікмет Гаджиєв, старший радник президента Азербайджану Ільхама Алієва, звинуватив вірменські сили у здійсненні «навмисних та цілеспрямованих» атак уздовж лінії фронту[35].

У Міністерстві оборони Вірменії заявили, що о 08:10 за місцевим часом розпочався наступ азербайджанців, спрямований у тому числі на Степанакерт[36]. У наступ Азербайджан розгорнув живу силу, танкові та ракетні артилерійські підрозділи, авіацію та БПЛА[37]. Самопроголошена Республіка Арцах запровадила воєнний стан та повну мобілізацію чоловічого населення[38]. Того ж дня президент Азербайджану Ільхам Алієв звернувся до нації із заявою про зіткнення[39]. У другій половині дня в Азербайджані також було введено воєнний стан та комендантську годину. Воєнний стан в Азербайджані діє з півночі 28 вересня, комендантська година діє в Баку, великих містах та деяких регіонах з 21:00 до 06:00 за місцевим часом. Під час наступу азербайджанські військові розмістили танки, артилерію, ракетні комплекси та літаки поблизу лінії фронту і глибоко зайшли на окуповану вірменами територію[40]. Цивільне населення в Нагірному Карабасі закликали ховатися у сховища[40]. За словами МО Вірменії вранці азербайджанські збройні сили також атакували в напрямку Варденіса на території Вірменії[41].

Вдень 27 вересня Міністерство оборони Азербайджану повідомило про звільнення семи сіл у Нагірному Карабасі: Ґараханбейлі, Ґервенд, Горадіз, Юхари Абдуррахманли, Ашаги Абдуррахманли, Боюк-Мерджанли і Нузґер[42][43]. Міністерство оборони НКР заперечило, звинувативши азербайджанську армію в пропаганді[44]. О 16:29 міністерство оголосило, що Військове командування Азербайджану запропонувало вірменському командуванню в цьому напрямку здатися, щоб уникнути нападу на гарнізон в Агдере і жертв, зазначивши, що звернення з військовополоненими та цивільними особами здійснюватиметься відповідно до вимог Женевської конвенції та міжнародного гуманітарного права, і що в разі опору відреагують силою[45]. Також у другій половині дня Міністерство оборони Азербайджану повідомило про взяття гірської вершини в хребті Муровдаг[46]. У міністерстві також повідомили, що азербайджанські війська встановили контроль над автомагістраллю Варденіс-Мартакерт/Агдере, що з'єднує Нагірний Карабах та Вірменію[47]; МО Вірменії заперечило ці заяви[48]. Тоді МО Азербайджану заявив, що азербайджанський безпілотник знищив вірменський склад зброї та боєприпасів[49].

28 вересня 2020 року, вірменська сторона повідомила, що Азербайджан нібито втратив близько 200 чоловік. Там не уточнили, скільки з них були вбитими, однак додали, що також нібито було знищено близько 30 одиниць бронетехніки, близько 20 безпілотників й інша техніка. У Міноборони Азербайджану назвали ці дані недостовірними. У відомстві також стверджують, що Вірменія втратила 550 осіб пораненими і убитими, а також десятки одиниць бойової техніки[50]. З 00:00 28 вересня в Баку, Гянджі, Євлах, Гейгеле і деяких районах була введена комендантська година[51]. У Держдепі США, заявили, що сторонам слід негайно припинити бойові дії і повернутися до переговорів. У відомстві вважають, що участь в ескалації зовнішніх сторін буде «вкрай марним і тільки посилить регіональну напруженість»[52].

29 вересня 2020 року, в Єревані заявили, що в результаті боїв в Нагірному Карабасі протягом дня азербайджанська армія втратила 17 танків, 13 безпілотників, а втрати в особовому складі перевищили 500 осіб. Представник міноборони Вірменії повідомив, що за три дні боїв противник нібито втратив 790 чоловік, з них 180 в карвачарському напрямку, де були запеклі бої. За приблизними даними, озвученими вірменською стороною, у противника 1900 поранених. В Єревані також заявили, що вірменські Збройні Сили за три дні вразили 137 танків і інших видів азербайджанської бронетехніки, 72 безпілотники, сім вертольотів і один літак. Водночас в Баку не підтвердили такі величезні втрати армії Азербайджану, а в міністерстві оборони заявили, що позиції вірменської армії — розгромлено. Нібито в результаті артилерійських ударів азербайджанської армії було знищено позиції 1-го батальйону 5-го мотострілецького полку поблизу селища Гасангая Тертерського району і 1-го батальйону 6-го мотострілецького полку збройних сил Вірменії на Талишському напрямку[53]. Окрім цього, влада Вірменії заявила, що турецький винищувач F-16 збив її військовий літак Су-25 в повітряному просторі Вірменії під час виконання військового завдання, в результаті чого загинув пілот. У Міністерстві оборони Азербайджану повідомлення про збитий літак — заперечили, а в управлінні зв'язків з громадськістю адміністрації президента Туреччини, також, не підтвердили[54].