Газопереробні заводи родовища Ага-Джарі

Газопереробні заводи родовища Ага-Джарі — складові облаштуваня супергіганського нафтового родовища, розташованого у іранській провінції Хузестан.

Ага-Джарі

Район розташування родовища

Розробка Ага-Джарі почалась ще в 1940-му, а на початку 1970-х видобуток тут перевищив 1 млн барелів нафти на добу. Разом з такими обсягами нафти отримували багато попутного газу, котрий первісно повністю спалювали. Втім, саме на Ага-Джарі з'явився перший створений Іранським Нафтовим Консорціумом газоперобний завод, котрий здійснював вилучення з попутного газу зрідженого нафтового газу (пропан-бутанова фракція) та фракції С5+. При цьому за домовленістю з урядом Ірану зазначений консорціум (котрий належав іноземним нафтовим компаніям) мав право на реалізацію всіх видобутих рідких вуглеводнів, включаючи зазначені вище зріджені вуглеводневі гази (ЗВГ).

У підсумку на Ага-Джарі запустили три заводи по вилученню ЗВГ:

- NGL-100 (типове для іранської нафтогазової промисловості скорочення, де NGL означає Natural Gas Liquids, тобто «зріджені вуглеводневі гази»), котрий міг приймати 5,6 млн м³ на добу, з яких отримував 9,3 тисяч барелів ЗВГ та 5,3 млн м³ «легкого» газу;

- введений в дію у 1969-му NGL-200, котрий із 4,5 млн м³ на добу міг продукувати 7,4 тисячі барелів ЗВГ та 4,2 млн м³ «легкого» газу;

- запущений в тому ж 1969-му NGL-300, проектні показники якого співпадали з NGL-100.

Таким чином, сукупна потужність всіх трьох заводів становила 26 тисяч барелів ЗВГ та майже 15 млн м³ «легкого» газу.

Виділений зріджений нафтовий газ спрямовували для розділення на установку фракціонування у Бендер-Махшахрі, а з 1989-го — також на установку фракціонування Марун. Що стосується «легкого» газу, то він передавався на газопереробний завод Бід-Боланд, де проходив інші стадії підготовки, необхідні для подачі у газотранспортну систему країни.

Станом на середину 2000-х видобуток на Ага-Джарі сильно скоротився та становив біля 0,2 млн барелів. При цьому планувалось для заміни всіх трьох названих вище заводів спорудити новий ГПЗ NGL-1800, котрий би міг вилучати ще одну важливу для нафтохімічної промисловості сировину — етан. Потужність NGL-1800 по прийому мала б становити 5,6 млн м³ на добу (з них 1,7 млн м³ за рахунок попутного газу родовищ Рамшир та Пазенан), чого повинно було бути достатньо для випуску 3,9 млн м³ метанової фракції та 30 тисяч барелів фракції С2+. В подальшому цю суміш ЗВГ мали спрямовувати для розділення на новий завод з вилучення етану у Бендер-Махшахрі, котрий би замінив старий фракціонатор. Втім, станом на кінець 2010-х цей проект так і не реалізували, хоча він продовжує рахуватись серед перспективних напрямків інвестицій.[1]