Газопереробні заводи родовища Ага-Джарі

Газопереробні заводи родовища Ага-Джарі — складові облаштуваня супергіганського нафтового родовища, розташованого у іранській провінції Хузестан.

Ага-Джарі
Район розташування родовища

Розробка Ага-Джарі почалась ще в 1940-му, а на початку 1970-х видобуток тут перевищив 1 млн барелів нафти на добу. Разом з такими обсягами нафти отримували багато попутного газу, котрий первісно повністю спалювали. Втім, саме на Ага-Джарі з'явився перший створений Іранським Нафтовим Консорціумом газоперобний завод, котрий здійснював вилучення з попутного газу зрідженого нафтового газу (пропан-бутанова фракція) та фракції С5+. При цьому за домовленістю з урядом Ірану зазначений консорціум (котрий належав іноземним нафтовим компаніям) мав право на реалізацію всіх видобутих рідких вуглеводнів, включаючи зазначені вище зріджені вуглеводневі гази (ЗВГ).

У підсумку на Ага-Джарі запустили три заводи по вилученню ЗВГ:

- NGL-100 (типове для іранської нафтогазової промисловості скорочення, де NGL означає Natural Gas Liquids, тобто «зріджені вуглеводневі гази»), котрий міг приймати 5,6 млн м3 на добу, з яких отримував 9,3 тисяч барелів ЗВГ та 5,3 млн м3 «легкого» газу;

- введений в дію у 1969-му NGL-200, котрий із 4,5 млн м3 на добу міг продукувати 7,4 тисячі барелів ЗВГ та 4,2 млн м3 «легкого» газу;

- запущений в тому ж 1969-му NGL-300, проектні показники якого співпадали з NGL-100.

Таким чином, сукупна потужність всіх трьох заводів становила 26 тисяч барелів ЗВГ та майже 15 млн м3 «легкого» газу.

Виділений зріджений нафтовий газ спрямовували для розділення на установку фракціонування у Бендер-Махшахрі, а з 1989-го — також на установку фракціонування Марун. Що стосується «легкого» газу, то він передавався на газопереробний завод Бід-Боланд, де проходив інші стадії підготовки, необхідні для подачі у газотранспортну систему країни.

Станом на середину 2000-х видобуток на Ага-Джарі сильно скоротився та становив біля 0,2 млн барелів. При цьому планувалось для заміни всіх трьох названих вище заводів спорудити новий ГПЗ NGL-1800, котрий би міг вилучати ще одну важливу для нафтохімічної промисловості сировину етан. Потужність NGL-1800 по прийому мала б становити 5,6 млн м3 на добу (з них 1,7 млн м3 за рахунок попутного газу родовищ Рамшир та Пазенан), чого повинно було бути достатньо для випуску 3,9 млн м3 метанової фракції та 30 тисяч барелів фракції С2+. В подальшому цю суміш ЗВГ мали спрямовувати для розділення на новий завод з вилучення етану у Бендер-Махшахрі, котрий би замінив старий фракціонатор. Втім, станом на кінець 2010-х цей проект так і не реалізували, хоча він продовжує рахуватись серед перспективних напрямків інвестицій.[1]

Примітки

  1. Iran PGPIC to invest in ‘NGL -1800’. IranOilGas Network (англ.). Процитовано 19 січня 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.