Газопереробні заводи родовища Карандж

Газопереробні заводи родовища Карандж – складові облаштуваня супергіганського нафтового родовища, розташованого у іранській провінції Хузестан.

Карандж
Район розташування родовища

Ще в 1965 році почалась розробка родовища Карандж, з якого по 1999-й видобули 1,65 млрд барелів. Разом з такими значними обсягами нафти отримували багато попутного газу, котрий тривалий час не використовували – лише в 1995-му почали проект закачування його назад у поклад для підтримки пластового тиску.[1] Крім того, без переробки асоційованого газу втрачалась цінна нафтохімічна сировина – зріджені вуглеводневі гази (гомологи метану).

Нарешті, в 1999-му на родовищі став до ладу газопереробний завод NGL-1500 (типове для іранської нафтогазової промисловості скорочення, де NGL означає Natural Gas Liquids, тобто «зріджені вуглеводневі гази», ЗВГ). Він здатен щодобово приймати 7,7 млн м3 газу з Каранджу та сусідного родовища Парсі і продукувати з нього 38,4 тисяч барелів ЗВГ та 6,4 млн м3 «легкого газу».

Суміш ЗВГ відправляють на фракціонатор компанії Bandar Imam Petrochemical у Бендер-Імамі. «Легкий» газ первісно повністю закачувався назад у пласти родовищ Карандж та Парсі. Втім, він ще містив суттєву частку гомологів метану, тому в середині 2000-х NGL-1500 став джерелом сировини для газопереробного заводу компанії Marun Petrochemical, котрий вилучає фракцію С2+ для живлення піролізного виробництва.

Окрім NGL-1500 на Каранзі в 2000 та 2004 роках запустили дві фази газопереробного заводу NGL-1600, куди надходить ресурс із газопереробного заводу Ферашбенд, який обслуговує родовища сусідньої провінції Фарс. Станом на середину 2000-х на NGL-1600 щодобово могло надходити майже 17 млн м3 газу, з якого перед закачуванням у пласти вилучали 1,6 тисяч барелів ЗВГ. В кінці 2010-х цей показник становив до 22 млн м3, а за умови реалізації проекту збільшення видобутку на родовищі Агар міг зрости ще удвічі. Втім, фактичне використання потужностей з підтримки пластового тиску у комплексі Крандж/Парсі може бути далеким від проектного. Так, до Каранджу можлива закачка 14,1 млн м3 на добу, а до Парсі – 11,1 млн м3, проте в 2014-му фактичні показники становили 5,6 та 2,1 млн м3 відповідно.[2]

Примітки
  1. Shammas, P. (2001-04). Iran: Review of Petroleum Developments and Assessments of the Oil and Gas Fields. Energy Exploration & Exploitation (англ.) 19 (2-3). с. 207–260. ISSN 0144-5987. doi:10.1260/0144598011492552. Процитовано 19 січня 2021.
  2. The Future of Iran’s Oil and Gas Industry USAEE Working Paper No. 18-364.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.