Гамченко Євген Спиридонович

На військовій службі з 25 червня 1895. У 1897 закінчив Костянтинівське військове училище, отримав офіцерське звання підпоручник. Служив у 5-й артилерійській бригаді. З 12 серпня 1900 поручник, а з 1904 штабс-капітан.

У 1907 закінчив Миколаївську академію Генерального Штабу по 1-му розряду. Служив у Іркутському військовому округу. З 6 грудня 1913 підполковник. Учасник Першої світової війни, старший ад'ютант штабу Гродненської фортеці у 1915.

У званні полковника командир 119-го піхотного В'яземського полку з 11 грудня 1916. З 6 липня 1917 начальник штабу 3-го армійського корпусу, а з 19 жовтня цього ж року начальник штабу 27-ї піхотної дивізії. Отримав звання генерал-майор. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2 та 3 ступенів, Святої Ганни 2 ступеня та 2 ступеня з мечами, Святого Володимира 4 ступеня.

В армії Української Держави з квітня 1918, начальник штабу Сердюцької дивізії. 30 вересня 1918 отримав звання генерального хорунжого Генерального Штабу.

Після падіння Гетьманату інтернований у Києві військами Директорії УНР. Відмовився приєднатися до армії УНР і був вивезений до Німеччини разом з іншими офіцерами, вірними Павлу Скоропадському.

В 1919 брав участь у білогвардійській армії Збройні Сили Півдня Росії. З травня 1920 в Югославії.

З липня 1920 — в Армії УНР, начальник штабу 5-ї Херсонської дивізії, згодом начальник штабу 2-ї Волинської стрілецької дивізії[2].

В кінці 1920 виїхав до Чехословаччини, згодом до Німеччини.

У березні 1923 приїхав до УРСР, викладав у військових училищах Іркутську та Сум, а згодом у Київській військовій школі ім. Камєнєва.

12 січня 1931 заарештований, а 24 травня цього ж року розстріляний у Києві. Похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.