Ганс Кюнг

Ганс Кюнг (нім. Hans Küng; 19 березня 1928, Зурзе — 6 квітня 2021, Тюбінген) — швейцарський теолог, католицький священник і письменник. З 1995 року — президент фонду «За глобальну етику» (нім. Stiftung Weltethos)[7].

Ганс Кюнг
нім. Hans Küng
Народився 19 березня 1928(1928-03-19)[1][2][…]
Зурзеєd[3]
Помер 6 квітня 2021(2021-04-06)[4][5] (93 роки)
Тюбінген, Баден-Вюртемберг, Німеччина[4][5]
·хвороба Паркінсона
Країна  Швейцарія
Діяльність богослов, письменник, філософ, викладач університету, католицький священник
Alma mater Папський Григоріанський університет і Паризький католицький інститут (1956)[6]
Заклад Тюбінгенський університет
Науковий керівник Louis Bouyerd[6]
Відомі учні Bruno Schmidd
Членство Європейська академія наук і мистецтв
Нагороди

Премія Штайгерd

Q20799199?

Oskar Pfister Awardd (1986)

Медаль миру імені Отто Гана (2008)

премія Авраама Гейгераd (2009)

медаль Теодора Геуссаd (1998)

почесний доктор Торонтського університетуd

почесний доктор Кембриджського університетуd

почесний доктор Університету Глазгоd

Ernst Robert Curtius Awardd (2001)

honorary doctor of Loyola University Chicagod

Ludwig Thoma Medald (1975)

Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах
 Ганс Кюнг у Вікісховищі

Вважається головним ідеологом модернізації католицизму, за що не раз зазнавав різкої критики з боку ватиканської Конгрегації доктрини віри, яка в 1979 році домоглася заборони викладати йому в університеті.

Біографія

Вивчав теологію в Папському Григоріанському університеті в Римі. Продовжив свою освіту в різних містах Європи, в тому числі в Сорбонні.

У 1954 році став священником Римо-католицької церкви. У 1957 захистив докторську дисертацію з теології в Паризькому Католицькому інституті.

У 1960 році призначений професором богослов'я в Університету Ебергарда Карлса в Тюбінгені, Німеччина. Як і його колегу Йозефа Ратцінгера (пізніше Папа Бенедикт XVI), у 1962 році його призначили перітусом (богословським консультантом). Був експертом-богословом-радником для членів Другого Ватиканського Собору до його завершення в 1965 році. За пропозицією Кюнга, католицький факультет Тюбінгенського університету призначив Ратцінгера професором догматичного богослов'я.[8]

У 1963 році під час своєї поїздки по США прочитав лекцію «Церква і свобода», отримав інтердикт від Католицького університету Америки і ступінь почесного доктора Університету Сент-Луїса. Він прийняв запрошення відвідати Джона Кеннеді в Білому домі.[9]

Докторська дисертація Кюнга «Rechtfertigung: Die Lehre Karl Barths und eine katholische Besinnung» (Виправдання: Вчення Карла Барта і католицький аналіз) була опублікована англійською мовою в 1964 році під назвою «Justification: The Doctrine of Karl Barth». У книгу увійшли листи від Карла Барта, який підтверджує, що він згоден із Кюнговим описом його богослов'я. У цій книзі Кюнг стверджував, що Барт, як Мартін Лютер, перестарався у полеміці проти католицької церкви; незважаючи на її недоліки, вона була і залишається тілом Христа.[10]

Наприкінці 1960-х років він став першим із часів старокатолицького розколу великим римо-католицьким богословом, який став публічно заперечувати вчення про папську непомильність, зокрема, у своїй книзі «Непогрішний? Потрібні роз'яснення» (нім. Unfehlbar? Eine Anfrage, 1970).

У 1974 році Кюнг опублікував свою знамениту працю «Бути християнином» (нім. Christ sein).

18 грудня 1979 року його позбавили missio canonica (дозволу на здійснення освітніх функцій від імені церкви)[11], і він залишився штатним професором екуменічного богослов'я в Тюбінгенському університеті до його виходу на пенсію у 1996 році.[12]

Протягом трьох місяців в 1981 році був запрошеним професором у Чиказькому університеті. Під час цього візиту в Америку він був запрошений тільки в один католицький інститут, Університет Нотр-Дам. Він з'явився на шоу Філа Донахью.[13]

У жовтні 1986 року він брав участь у Третій буддійсько-християнській богословській зустрічі, що відбулася в Університеті Пердью.

Доктор Кюнг не раз різко критикував Івана Павла II, а також префекта Конгрегації доктрини Віри кардинала Йозефа Ратцінгера за консерватизм.

У березні 1991 року він виступив у Price Center Каліфорнійського університету в Сан-Дієго з доповіддю на тему «Немає миру між народами до досягнення миру між релігіями». Він відвідав сусідню синагогу Бет Ель і говорив на тему сучасних німецько-єврейських відносин.

На початку 1990-х років, Кюнг ініціював проєкт під назвою Weltethos («Глобальна етика»), який являє собою спробу опису того, що світові релігії мають загального (а не те, що їх розділяє) та складання мінімального кодексу правил поведінки, які вони можуть прийняти. Його бачення глобальної етики втілювалося в документі, для якого він написав перший проєкт «На шляху до Глобальної Етики: початкова декларація».[14]

У 1998 році він опублікував книгу «Вмираючи з гідністю», написану в співавторстві з Волтером Дженсом, в якій обстоював прийнятність ідеї евтаназії з християнської точки зору.

У 2003 році Кюнг заявив, що беатифікація папи Пія IX є доказом переродження канонізацій у «жести церковної політики».[15]

У 2005 році Кюнг опублікував в Італії та Німеччині критичну статтю «Невдачі папи Войтили», в якій він стверджував, що світ чекав на період перетворення, реформ і діалогу, але замість цього, Іван Павло II запропонував відновлення статус-кво, що було до II Ватиканського собору, таким чином, на думку Кюнга, блокуючи реформи і міжцерковний діалог та підтвердивши ідею абсолютного панування Риму.

26 вересня 2005 року мав дружню бесіду про католицьке богослов'я за обідом із папою Бенедиктом XVI, здивувавши деяких спостерігачів.[16]

У 2009 році в інтерв'ю Le Monde Кюнг жорстко розкритикував скасування екскомуніки щодо єпископів Товариства святого Пія X.[17]

На думку деяких дослідників, сучасне християнство якраз і потребує таких безкомпромісних критиків, як Ганс Кюнг[18].

Визнання

Книги, опубліковані в російському перекладі
  • Великие христианские мыслители // Пер. с нем., сост., вст. ст. и именной указатель О. Ю. Бойцовой. — СПб.: Алетейя, 2000. — 442 с. — ISBN 5-89329-229-4.
  • Богословие и музыка. Три речи о Моцарте. (в соавторстве с Г. У. фон Бальтазаром, К. Бартом). М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 166 с. — ISBN 5-89647-155-6.
  • Начало всех вещей: Естествознание и религия. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. — 272 с. — ISBN 5-89647-159-9.
  • Христианский вызов. М.: ББИ, 2012 (Современное богословие). — ISBN 978-5-89647-265-0.
  • Церковь. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2012. — 677 с. — ISBN 978-5-89647-266-7.
  • Фрейд и будущее религии. М.: Издательство ББИ, 2013. — 148 с. — ISBN 978-5-89647-294-0.
  • Во что я верю. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2013. — 288 с. — ISBN 978-5-89647-267-4.
  • Вечная жизнь? М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2014. — 376 с. — ISBN 978-5-89647-311-4.

Примітки
  1. Encyclopædia Britannica
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118567705 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Mit 93 Jahren: Theologe Hans Küng ist gestorben — 2021.
  5. Theologe Hans Küng verstorben — 2021.
  6. https://www.sudoc.fr/186438761
  7. Фонд «За глобальную этику» в лицах Архівовано 18 травня 2013 у Wayback Machine.(англ.)
  8. George Ratzinger, My Brother the Pope, Ignatius Press (2011), p. 201. «the University of Tubingen offered him (Joseph Ratzinger) in 1966 a newly created chair in dogmatic theology. One theologian in Tubingen who had strongly advocated recruiting Ratzinger was Hans Kung.»
  9. Hans Küng, «Makers of the Modern Theological Mind Series», John J. Kiwiet, 1985.
  10. Hans Küng Justification: The Doctrine of Karl Barth, 1964, p. 200
  11. Sacred Congregation for the Doctrine of the Faith, «Declaration», (15 December 1979) http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_19791215_christi-ecclesia_en.html
  12. Küng, The Catholic Church: A Short History (2002), Introduction, p. xviii: «In 1979 I then had personal experience of the Inquisition under another pope. My permission to teach was withdrawn by the church, but nevertheless I retained my chair and my institute (which was separated from the Catholic faculty). For two further decades I remained unswervingly faithful to my church in critical loyalty, and to the present day I have remained professor of ecumenical theology and a Catholic priest in good standing. I affirm the papacy for the Catholic Church, but at the same time indefatigably call for a radical reform of it in accordance with the criterion of the gospel.»
  13. Briggs, Kenneth A., New York Times, (Late Edition (East Coast)). New York, N.Y.: 13 December 1981. p. A.29.
  14. Global Ethic Foundation Архівовано 26 серпня 2005 у Wayback Machine.
  15. Küng, Hans (2003). The Catholic Church: a short history. Random House. с. 173. ISBN 978-0-8129-6762-3.
  16. «Pope's September surprise» [home edition] John L. Allen Jr., Los Angeles Times, 30 October 2005, pg. M.5
  17. Theologian's criticism of pope draws Vatican response. Архів оригіналу за 10 березня 2009. Процитовано 6 січня 2019.
  18. Павло Ярешко. На срібному екрані//Сучасність, 1986, No. 7-8. — с. 122.

Бібліографія

Посилання
  • «Декларація світового етосу» (Парламент релігій світу. 4 вересня 1993, Чикаго, США; пер. Е. В. Середкиной, 2005); на англ. — A Global Ethic: The Deklaration of the Parlament of the world's Religions / Ed. By H. Kueng and K.-J. Kuschel. — New York: Continuum. — 1995; на ньому. — Erklaerung zum Weltethos. Parlament der der Weltreligionen (4. Вересень 1993). Anhang // Kueng H. Wozu Weltethos? Religion und Ethik in der Zeiten Globalisierung. — Freiburg: Herder, 2002. — S. 172—190.
  • Гіренок Ф. І. Етос глобалізму
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.