Інтердикт

Інтердикт (лат. interdictum — заборона) — у римо-католицькій церкві тимчасова заборона усіх церковних діянь і треб (наприклад, миропомазання, сповіді, укладання шлюбу, євхаристії), що накладалась папою або єпископом. Часто інтердикт накладався на населення цілої країни чи міста, набагато рідше — на окремих осіб. Інтердикт стосовно визначеної особи зазвичай називають відлученням від церкви (екскомунікою).

Існує три види інтердикту:

  • Особистий (рухомий) інтердикт (interdictum personale seu ambulatorium), що накладався на певних осіб усюди, де б вони не перебували
  • Місцевий інтердикт (interdictum locale), що обмежувався певною місцевістю, але її мешканці, перейшовши в інше місце, могли бути присутніми на богослужіннях і брати участь в усіх церковних благах
  • Змішаний інтердикт (interdictum mixtus), що накладався не лише на місцевість, але й на її мешканців.

Інтердикт у Середньовіччі

У XI—XII століттях інтердикт був зброєю римо-католицької церкви у боротьбі зі світською владою. Накладення інтердикту на державу часто супроводжувалось відлученням правителя від церкви.

З плином часу, вже наприкінці Середньовіччя, воно дещо змінилось й почало застосовуватись менш активно. Інтердикт дещо пом’якшився і тепер під час накладення було дозволено:

Відомі випадки

Папа Григорій XI

Найвідомішими є такі випадки накладення інтердикту:

Нині інтердикт втратив колишнє значення, однак і донині зберігається у канонічному праві.

У православ’ї відомий випадок інтердикту в Константинопольській Церкві наприкінці 1890 року, за Вселенського Патріарха Діонісія V, — як протест проти політики оттоманської Порти стосовно прав та привілеїв Церкви [1].

Примітки

  1. Іван Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стор. 386—387.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.