Гаон із Вільна

Народився в родині відомих рабинів у невеликому містечку Селець в околицях Берестя. Його дід був рабин Мойше Рібкес — автор коментарів до Шулхан Арух — «Беер Агола»[3]. Був дуже здібною дитиною. До трьох років знав напам'ять всю письмову Тору, яку міг процитувати навіть в зворотному порядку. До 7 років навчався у рабина Моше Маргаліота з Кейдани, автора книги «Пнів Моше», потім до самої старості вчився самостійно, так як жоден вчитель не міг його вже навчати.

У 18 років одружився, потім почав добровільне поневіряння по єврейських громадах, глибоко вкорінених у видатних рабинів. Під час своїх поневірянь відвідав такі найбільші центри єврейської і світової вченості, як Берлін, Прага, Амстердам, де зміг зустрітися з найбільшими рабинами і знайти рідкісні рукописи. У 1745 році оселився у Вільно і поступово став набувати розголосу в єврейському світі як видатний рабин покоління.

1755 року під час суперечок між р. Йонатаном Ейбешюцем і р. Яковом Емден, перший апелював до його думки. Від 1760 року зібрав навколо себе видатних учнів, яким почав передавати частину своїх знань, в подальшому вони розвинули ідеї вчителя, відкривши єшиви і створивши громади по його принципам. Серед них особливо виділявся р. Хаїм з Воложина. Хоча Еліяху бен Шломо Залман не займав офіційної посади рабина, проте він отримував платню від громади на потреби своєї сім'ї і єшиви. Віленський Гаон різко засудив хасидський рух, зароджується в цей період. Він засуджував їх зраду єврейської традиції і зневага до людей, що вивчають Тору, який вважається елітою в єврейських колах. При спробі хасидів прийти до примирення в 1772-1777 роках відмовився навіть зустрітися з делегацією найбільших хасидських лідерів. Віленський Гаон незабаром оголосив проти них «херем» (тобто бойкот), що частково зупинило розвиток хасидизму в Литві. У 1780 році зробив спробу емігрувати в Ерец-Ісраель, але з незрозумілих причин повернувся назад, коли досяг Кенігсберга. Гаон помер в Суккот 1797 році незабаром після введення російських військ до Литви. Був похований на єврейському кладовищі в передмісті Сніпішекес (Шніпішкес) на правому березі Вілії, навпаки Замкової гори і гирла Вільні. Кладовище було закрито в 1930 році, а в 1949—1950 роках — ліквідовано[4].

У склепі Гаона перепоховані останки його дружини та сина, а також прах графа Валентина Потоцького, який відрікся від християнства та прийняв юдаїзм 1749 року. В склепі Гаона віряни залишають записки з молитвами до Бога[4].

Засновник видавничого дому Брокгауз-Єфрон Ілля Єфрон є правнуком Гаона.

Погляди Віленського Гаона лягли в основу сучасного юдаїзму. Його учні створили сучасну систему єврейської освіти. Віленський Гаон вніс зміни і поправки в ашкеназький молитовник. Велика його роль в плані ставлення до змін традицій; рав Еліяху виступав за повне підпорядкування законам Шулхан Арух. У всіх диспутах, які велися за ці 250 років проти хасидизму, завжди апелювали до поглядів і діяльності Гаона. Великий вплив Гаона і на повернення євреїв в землю Ізраїлю, коли Гаон виступав як перший передвісник репатріації в новий час. Він послав своїх учнів з сім'ями в Ерец Ісраель, і їх нащадки склали основне ядро ​​єврейських жителів Єрусалима XIX століття, ще до початку сучасного руху євреїв за повернення в землю своїх предків. Гаона вважають своїм батьком-засновником і релігійні сіоністи.

Евен Шолома — Досконала міра Агахот агра — глоси до вавілонського Талмуда Коментарі до Шулхан Арух книга Ейль аМешулаш — відомий учебник по тригомерії

Ім'я Гаона носять Державний єврейський музей і одна з вулиць (вулиця Гаона; лит. Gaono gatvė) у Вільнюсі. А також одна з вулиць в місті Рішон-ле-Ціон (Ізраїль).