Гарячий юпітер

Гарячі юпітери — клас екзопланет, що обертаються на відстані менше 0,15 а.о. від материнської зорі.

Гаряча позасонячна планета. Художній образ планети XO-1b.

Загальний опис

Основна відмінність від інших екзопланет полягає в тому, що гарячі юпітери мають масу порядку маси Юпітера (1,9 × 1027 кг), але, на відміну від Юпітера, який перебуває на відстані 5 а. о. від Сонця, гарячий юпітер розташовується на відстані близько 0,05 а. о. від материнської зорі, тобто на порядок ближче, ніж Меркурій від Сонця[1].Приклад EPIC 212803289b

З усіх типів екзопланет гарячі юпітери виявити найпростіше, оскільки вони створюють помітні короткоперіодичні збурення руху зірки, що виявляються за зсувом ліній спектра. Крім того, доволі великою є ймовірність проходження екзопланети перед диском зірки, що дає змогу за зменшенням світності зорі визначити розмір планети.

Згідно з класифікацією екзопланет за Сударським, гарячі юпітери належать до IV—V класу екзопланет.

Типові характеристики
  • Нагрівання поверхні екзопланети до температури 1000—1500 C (3000) К викликає їх теплове розширення[джерело?].
  • Ексцентриситет орбіти близький до нуля, оскільки зменшується внаслідок дії припливних сил[2].

Походження

Вважається, що екзопланети утворюються на зовнішніх околицях планетної системи, а потім мігрують до центру внаслідок гальмування у газопиловій хмарі[джерело?].

Короткоперіодичні гарячі юпітери

Це «гарячі-гарячі» Юпітери, тобто гарячі юпітери, найближчі до своїх зірок. Період обертання таких екзопланет — 1—2 дні, а температура може часто досягати 2000о С. Температура ж поверхні зірки лише вдвічі-втричі більша.

Пухкі планети

У разі дуже малої відстані від зірки та невеликої маси планети (менше 2 мас Юпітера) планета може не втримуватися своєю гравітацією від нагрівання, що призводить до її сильного термічного розширення і зменшення густини речовини планети. Така планета схожа на газову хмару і називається «пухкою» планетою (англ. puffy planet).

Див. також

Посилання
  1. Николай Диянчук. Основные черты открытых экзопланет и их систем. Архів оригіналу за 22 квітня 2009. Процитовано 24 жовтня 2009. (рос.)
  2. Cassen, P. and Guillot, T. and Quirrenbach, A. (2005). Extrasolar Planets. Springer. с. 45—46. ISBN 978-3-540-29216-6.

Інтернет-ресурси
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.