Гаспар Граціані

Гаспар Граціані народився у Далмації (Хорватія) у 1580 році (ймовірно). Граціані був на службі у декількох європейських державах: він був перекладачем англійської дипломатичної місії в Османській імперії, а потім посланником одночасно тосканського герцога Козімо II Медічі і іспанського віце-короля Неаполя у Порті. Також вів переговори про звільнення християнських моряків, які були захоплені піратами.

У 1616 році султан Ахмед I нагородив Граціані званням герцога Паросу і Наксоса. У лютому 1619 року стає господарем Молдовського князівства.

Граціані з перших днів свого правління викликав ненависть у місцевого населення. У 1619 році він з жорстокістю придушив повстання в Оргіїві.

Ще в 1618 році почалася Тридцятирічна війна, яка дещо зачепила і Молдовське князівство. Османська імперія, підбурювана антигабсбургськими силами, вирішила підкорити Польщу.

У 1620 році Гаспар Граціані, якого турецький султан хотів змістити з трону, повідомив про своє бажання приєднатися до Речі Посполитої та пообіцяв Станіславу Жолкевському 25 тисяч війська, якщо він прийде йому на допомогу — битися проти турків[1]. Через деякий час турецькі війська увійшли до Молдови. До них примкнули загони з Валахії (10 тис.), угорці, татари і антипольськи настроєні молдовани (20 тис.). Вирішальна битва турків з поляками відбулася біля міста Цецори. Гаспар Граціані перейшов на бік поляків. В результаті багатоденного бою польське військо було повністю розгромлене, його командувач Станіслав Жолкевський загинув. Молдовські бояри схопили Граціані, який спробував втекти, і вбили його.

Наступним господарем Молдови став Олександр IV Ілляш, який добився від Порти свого призначення, пообіцявши сплатити харач розміром у 40 000 золотих.