Гвідо Граттон

Розпочав грати у футбол в нижчолігових клубах «Парма» та «Віченца», після чого перейшов у «Комо», за яке і дебютував у Серії А в сезоні 1952/53.

По завершенні сезону новий тренер «Фіорентини» Фульвіо Бернардіні, знайомий з Гвідо по спільній роботі в «Віченці», запросив гравця до «філок»[1]. Граттон відіграв за новий клуб наступні сім сезонів своєї ігрової кар'єри, утворивши атакувальну ланку з Жуліньйо, Джузеппе Віргілі та Мігелем Монтуорі[1]. Більшість часу, проведеного у складі «Фіорентини», був основним гравцем команди. За цей час виборов титул чемпіона Італії, чотири рази ставав віце-чемпіоном країни, а також виходив у фінал Кубка чемпіонів, де італійці поступились мадридському «Реалу».

У сезоні 1960/61 захищав кольори «Наполі», після чого перейшов у «Інтернаціонале», але виходив на поле лише у матчах Кубка Ярмарків[2] і вже в листопаді перейшов у «Лаціо» з Серії Б[3], в якому і завершив професійну ігрову кар'єру по завершенні сезону.

13 листопада 1953 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Італії в матчі відбору на чемпіонат світу 1954 року проти збірної Єгипту (2:1). В січні наступного року італійці без Граттона виграли і матч-відповідь та кваліфікувались на чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії, куди поїхав і Гвідо, проте на поле так і не вийшов.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни лише 11 матчів, забивши 3 голи.

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1969 року, очоливши тренерський штаб клубу «Салернітана», з якою працював у сезоні 1969/70 в Серії С.

В 1970 році недовго очолював команду «Паганезе».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Фоліньйо».

26 листопада 1996 року у віці 64 років Граттон був убитий грабіжниками, які таємно проникли в його будинок в Баньйо-а-Риполі[1][4]. Понад п'ять тисяч осіб були присутні на його похоронах, що відбулася в базиліці Санта-Кроче в Флоренції[5], а «Фіорентина» наступний матч почала з хвилини мовчання та грала у траурних пов'язках[6].