Гебдовська Наталія Олександрівна
Наталія Олександрівна Гебдовська (15 червня 1910, Харбін — 19 листопада 2004, Київ) — українська театральна та кіноакторка. Брала участь у зйомках кінострічок Олександра Довженка. Почесна громадянка міста Березань (2002)[1].
| Наталія Гебдовська | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Наталія Олександрівна Гебдовська | |||
| Народилася |
15 червня 1910 Харбін | |||
| Померла |
19 листопада 2004 (94 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |
 СРСР Україна | |||
| Діяльність | акторка | |||
| Alma mater | Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка (1934) | |||
| Заклад | Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Національна спілка театральних діячів України, Кіностудія імені Олександра Довженка і Донецький обласний російський театр юного глядача | |||
| Чоловік | Адольф Летичевський | |||
| Діти | Олександр Летичевський | |||
| IMDb | nm4580123 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
Життєпис
Народилася 15 червня 1910 року в місті Харбіні (нині КНР). Дитячі роки Наталії Гебдовської пройшли у Березані. У 1934 році закінчила Київський музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка.
Вперше знялася у кіно (в масових епізодах) у фільмі «Джальма» (1927)[2]. Брала участь в роботі над картинами О. Довженка «Іван» (1928, епізод, в титрах прізвище актриси відсутнє) і «Щорс» (масові епізоди).
Від 1926 року акторка Селянського пересувного театру.
З 1934 по 1937 рік — акторка Театру Червоної Армії.
У 1938 році грала в Донецькому театрі югого глядача.
Після радянсько-німецької війни працювала в Київському державному театрі імені Івана Франка, а також заступником голови Українського театрального товариства.
Мешкала у Києві. Померла 19 листопада 2004 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 8а).
Творчість
- Вибрана фільмографія
- «Борислав сміється» (1927);
- «Багата наречена» (1937);
- «Зигмунд Колосовський» (1946);
- «Нескорені» (1945);
- «Далеке і близьке» (1957);
- «Партизанська іскра» (1957);
- «Тронка» (1971)[3];
- «Камінний господар» (1971);
- «Пропала грамота» (1972);
- «Право на любов» (1977);
- «Підпільний обком діє» (1978);
- «Женці» (1978);
- «Хліб дитинства мого» (1978);
- «Капіж» (1981);
- «Високий перевал» (1981);
- «За покликом серця» (1985);
- «Володя великий, Володя маленький» (1985);
- «Кармелюк» (1985);
- «Загін спеціального призначення» (1987);
- «Нині прослався син людський» (1990);
- «Останній бункер» (1991);
- «Вперед, за скарбами гетьмана» (1993);
- «Острів любові» (1995);
- Автор книг