Пропала грамота (фільм)

Старий дяк просить молодь розіграти історію про його діда — славетного козака.

Після бою з бусурманами козак Василь повертається додому в Диканьку. Та відпочинок переривають двоє посланців, що приносять новину від писаря, але замість того, щоб розповісти її, намагаються згадати, яке в писаря прізвище. Врешті вони повідомляють про грамоту від гетьмана. Її слід якнайшвидше доставити російській цариці, інакше на Василя нібито чекає страта, а за документом полює сам диявол. Василь просить жінку зашити грамоту в шапку і збирається в дорогу. Батько, благословивши його, радить знайти товариша і дає зачарований тютюн. Сусіди просять у Василя про різні послуги від цариці. Сільський староста, чийого брата-зрадника Василь убив, наймає Куця — чорта в людській подобі, щоб той помстився.

Дорогою Василь натрапляє на Куця, в якого, не підозрюючи, хто це, питає дорогу до Петербурга. Той вказує хибний шлях, але скоро козака наздоганяють посланці, що згадали прізвище. Василь зустрічає запорожця Андрія, з яким їде далі в правильному напрямку.

Вони натрапляють на село, що потерпає через реєстрових козаків, які відібрали в селян коней для перепелиних ловів. Старий Остап дорікає, що не лишилося запорозьких козаків, аби захистити селян. Василь з Андрієм удвох виступають проти реєстрових козаків і пана, що головує над ними. Тоді виявляється, що всі козаки знайомі з Василем і відмовляються битися з ним, бо той колись визволив їх з полону. Куць, розчулений цим, вирішує допомогти Василеві та скидає пана в річку. Василь стинає йому оселедця й наказує повернути селянам відібраних коней.

Василь з Андрієм зупиняються в корчмі, біля якої бачать відьму Одарку, від якої диявол просить на 10 років стати його дружиною в обмін на будь-які послуги. Одарка вимагає, аби це сталося при свідках, і чорт кличе козаків. Причарований відьмою, Василь втрачає шапку та падає з Андрієм в озеро й потрапляє на той світ. Там нечиста сила та відьми веселяться й знущаються з душ грішників. Василь розуміє, що це все сон, проте не може прокинутися, не з'ясувавши, де грамота. Він вимагає повернути шапку і визволити душі всіх людей, відьма погоджується, але за умови, що Василь виграє в неї в дурня. Козак двічі програє, тоді Куць підказує плюнути в карти[6]. Тепер Василь обігрує відьму і отямлюється в корчмі з перепою, а вся пригода з відьмою виявляється маренням.

Та виявляється, шапку украв корчмар. Справжня Одарка розповідає, що її матір забрали в полон турки, а її саму продали корчмареві. Василь б'є корчмаря і той повертає шапку й відпускає Одарку. Андрій обіцяє взяти дівчину за дружину та визволити її матір.

Козаки дістаються до Петербурга та приходять на прийом до цариці. Потьомкін, в якому Василь підозрює диявола, запевняє її, що грамота не має цінності, тим часом аудієнція закінчується і козаків проганяють. Василь дає Потьомкіну ляпаса, і той виявляється картиною, а цариця — баронесою, котра нічого не знає про грамоту. Розчаровані цим обманом нечистої сили, козаки йдуть геть та вирішують застрелитись. Їх зупиняє камінь, що виявляється Куцем, покараним дияволом за допомогу. Він просить кинути його в болото, щоб повернути людський вигляд. Після цього Куць тікає, а козаки відмовляються стрілятися, згадавши про односельчан, які лишаться беззахисні.

Василь і Андрій повертаються в Диканьку та вигадують, як їх прийняла цариця та як дослухалася до всіх прохань. Василь зустрічає хлопчика, що хоче бути козаком, і дарує йому коня.

Наприкінці вистави дяк каже хлопцеві, котрий грав Василя, що той набрехав ще більше за його діда.

У порівнянні з однойменним оповіданням Гоголя, виданим 1831 року, сценарій фільму є практично окремим твором. Так, за словами сценариста Івана Драча, «переписував текст разів сім чи вісім — то керівників не влаштовували якісь шматки, то через брак коштів доводилося викидати цілі епізоди. Від Гоголя в результаті лишилося дуже мало. Любовну лінію запозичив в Олекси Стороженка, додав щось із творів Григора Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького, народних притч»[7]. А за словами літкритика Ігоря Остапенка, «від Гоголевого твору „Зникла грамота“ [автором сценарію фільму Іваном Драчем] взято тільки каркас, адже події фільму лише частково збігаються з тими, які бачимо в тексті; […] це пов'язано з тим, що сюжет оповідання [Гоголя] не дуже придатний для екранізації, оскільки є бідним на події та позбавленим динамічного руху. Інтерпретуючи Гоголя, Іван Драч збагачує сюжет вставними епізодами[8].

Одним з прикладів сюжетних ліній, яких не було в оригінальному оповіданні Гоголя і які самостійно додав Драч до сценарію фільму, є сюжетна лінія Одарки про дівчину, що «не з своєї волі стала відьмою», яку було запозичено з повісті Олекси Стороженка «Закоханий чорт».

• Режисер: Борис Івченко
• Сценарист: Іван Драч
• Оператор: Віталій Зимовець
• Художники: Михайло Раковський, Алла Шестеренко, Микола Поштаренко, Григорій Павленко
• Звукорежисер: Рива Бісновата
• Монтаж: Тамара Сердюк
• Грим: Олена Парфенюк
• Редактор: Л. Чумакова

У фільмі звучать такі пісні:

• Танцювала риба з раком
• Чорна рілля ізорана
• Розпрягайте, хлопці, коні
• Благословіть і отець і мати своєму дитяті
• А я бідний, нещасливий (уривок з пісні „Там, де Ятрань круто в'ється“)
• Колискова (Гойда, гойда-гой, ніченька іде…)
• Нумо хлопці до зброї (Ой збиралися орли чайку рятувати…)

Пісні співали Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська, Марія Миколайчук.

Бандура — Галина Менкуш. Скрипки — брати Чередники.

З інструментальної лунав «Козацький марш» у виконанні оркестру народних інструментів під управлінням Якова Орлова та марш «Пенджаб»[9].

Початково режисером розглядали Віктора Греся, що бачив фільм як ліричну романтичну оповідь про національного мрійника-романтика.[4][10] Проте згодом режисера стрічки змінили з Греся на Бориса Івченка.

Фільм був частиною програми кіностудії з екранізації творів Гоголя і написання сценарію дісталося Івану Драчу, оскільки той постійно був у поїздках, а фільм не вимагав великого сценарію. Як сценарист Драч черпав матеріал із кількох джерел: творів Миколи Гоголя, Миколи Стороженка, Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького, Олекси Стороженка, народних повір'їв та пісень та козацьких переказів[11][4].

Гресь почав підготовчі роботи з перед-виробництва фільму «Пропала грамота» в лютому 1971 року.[4] Хоча формально єдиним режисером стрічки у титрах значиться Борис Івченко, однак де-факт більшу частину режисерської роботи виконав виконувач головної ролі Іван Миколайчук. На рахунку Миколайчука й музичне оформлення: він запросив до роботи тріо «Золоті ключі» (Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), підібрав народні пісні й «Козацький марш», що звучить лейтмотивом фільму[11].

Після зміни режисера сценарій у короткі терміни переписали і в травні 1972 року почали знімання на Полтавщині в селі Красногорівка Великобагачанського району та в Петергофі;[4] фільмування закінчили у вересні 1972 року на Київській кіностудії ім. О. Довженка[11].

У листопаді 1972 року плівки з готовою стрічкою передали кіностудії Довженка, де низку сцен скоротили, мову цариці переозвучили з чистої російської на російську з німецьким акцентом, додали фінал із повчанням Василя для хлопчика, місцями замінили музику. Після цього фільм надіслали до Москви, де висловили зауваження щодо кінця стрічки. Зокрема, вимагали затушувати іронічно-критичне ставлення козаків до цариці та переозвучити її мову українською[4]. Проте фільм навіть після всіх цих змін все одно «поклали на полицю» на 11 років через ідеологічні недоліки; зокрема завідувач відділу культури ЦК КПУ Микола Іщенко у своїй «Доповідній записці відділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України від 18 грудня 1973 р.» зазначив: «„Пропала грамота“ (за однойменним твором Гоголя) — сценарій, будучи довільним переказом оригіналу, мав ідейно-художні вади. В процесі зйомок неодноразово перероблявся, двічі змінювався склад постановочних груп. Фільм (виробництва 1972 р., режисера Бориса Івченка) вийшов з істотними недоліками: замилування козацькою старовиною, відступи від історичної правди при характеристиці діяльності історичних осіб»[12].

Існує кілька версій відкладення показів. За однією з версій, в Держкіно СРСР ляпас цариці Катерині (який у фінальній версії замінили на ляпас Потьомкіну) у Москві сприйняли як образу всього російського народу. Також існує думка, що рішення про відкладення було прийнято вже після обговорення в Москві, в Києві. За іншою версією, цензура не пропустила звеличення козацького минулого України, що контрастувало з епізодами з царицею, котра уособлювала всю російську владу. Окрім того, вважають, що цензорів образила відмова Миколайчука видалити низку сцен[13] та схожість секретаря з ідеології УРСР Валентина Маланчука на чорта Куця[2][14].

За словами сценариста фільму Івана Драча, після того як цензори з Москви подивилися фільм, вони «його пустили [в прокат в Росії] дуже малим тиражем, а потім і взагалі [заборонили], й плівки були знищені»[15]. Драч стверджував, що єдину копію фільму за часів керування УРСР Щербицьким мав партійний діяч та голова Ради міністрів УРСР Олександр Ляшко, який зберіг собі плівку фільму й довгі роки показував «цих козачків» своїм іноземним гостям. Коли пізніше шукали плівку фільму для прокату в УРСР (після відновлення фільму «з полички»), ніде не могли знайти плівку фільму й врешті знайшли єдину копію лише у Ляшка в шухляді[15][7][16][17].

Невідома точна дата виходу стрічки у кінопрокат в УРСР: за деякими даними вперше стрічка вийшла в прокат у Києві 1983 року[18], а за іншими — улітку 1984 року[19][20].

За твердженням наукового співробітника Національної бібліотеки України Людмили Гутник, «у фондах НБУВ зберігається плакат до фільму „Пропала грамота“, датований 1983 роком, який є підтвердженням того, що кінокартину неодноразово демонстрували на екранах [України]»[5]. За словами оператора стрічки Віталія Зимовця, після виходу стрічки 1983 року вона зібрала 16 мільйонів глядачів[2].

За словами оператора стрічки Віталія Зимовця, після цензурування фільму в Москві команді «вдалося зберегти лише 35 % відзнятого матеріалу». Ще й досі не зроблене якісне переведення оригінальної плівки фільму в «цифровий формат», оскільки всі вихідні матеріали — негатив, звук, всі шуми, які зняли, — нині знаходяться у російському місті Красногорську у Центральному архіві кіно фотодокументів Росії[2].

• Пропала грамота на сайті IMDb (англ.)
• Пропала грамота на сайті Kino-teatr.ua
• Пропала грамота на сайті KINO-КОЛО