Гебель Густав Іванович

Густав Гебель народився бл. 1785 року; походив із «лікарських дітей»[1] .

По закінченні 4 липня 1800 року кадетського корпусу був направлений прапорщиком в 5-й єгерський полк. Менш ніж через два місяці був проведений в підпоручики, а 11 жовтня 1804 отримав чин поручика[1] .

Брав участь у війнах третьої і четвертої антинаполеонівських коаліцій і був нагороджений орденом Святої Анни 3 ступеня[1] .

27 квітня 1807 року Гебель був підвищений до звання штабс-капітана, 29 березня 1809 року в капітани, а 6 липня 1812 року одержав чин майора[1] .

Після вторгнення Наполеона в Росію брав участь практично у всіх ключових битвах Французько-російської війни 1812 року. За хоробрість був нагороджений орденом Святого Володимира 4 ступеня з бантом і Золотою шпагою[1] .

Після вигнання французької армії з меж імперії брав участь в війні шостої коаліції і був нагороджений орденом Святої Анни 2 ступеня. У 1813 році Густав Іванович Гебель був призначений командуванням на посаду плац-майора Лейпцига[1] .

У 1815 році Гебель був затверджений комендантом міста Дрездена[1] .

26 листопада 1819 року Гебель був нагороджений орденом Святого Георгія IV класу.

У чині підполковника він був командиром Чернігівського 29-го піхотного полку та 25 грудня 1825 року одержав наказ заарештувати батальйонного командира того ж полку підполковника Сергія Івановича Муравйова-Апостола і його брата Матвія. Муравйових в Василькові не виявилося, і Гебель довелося проїхати в Житомир і інші містечка, поки в ніч на 29 грудня він не наздогнав їх в селі Триліси, місці стоянки однієї з рот полку[2] .

При виконанні наказу однодумці Муравйових-Апостолів (серед яких були офіцери полку Кузьмін, Соловйов, Сухинов і Щепілло) напали на Гебеля і завдали йому 14 ран багнетом в різні частини тіла і зламали праву руку. Наслідком невдалого арешту був відомий бунт в Чернігівському полку[2] . Солдати полку в розправі над полковником участі не брали, а залишалися тільки глядачами. Полковнику Гебелю за допомогою рядового 5-ї роти Максима Іванова вдалося врятуватися від бунтівників[3] .

Поранений Гебель був доставлений до Києва, де довго лікувався. За бажанням російського імператора Миколи І, ще у ліжку, підполковник Гебель продиктував опис всього, що відбулося з ним[2] .

9 січня 1826 року Гебель був підвищений за відмінність по службі в полковники, а потім нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеня. У 1828 році він був призначений другим комендантом Києва[2] .

Підвищений у звання генерал-майора, він вийшов у відставку в 1835 році, жив деякий час в Києві, а потім переселився в свій маєток у Могильовській губернії, де і прожив решту життя[2] .

Густав Іванович Гебель помер 1 серпня 1856 року[2] .

Один з учасників повстання Чернігівського полку, M. І. Муравйов-Апостол, в своїх спогадах відноситься негативно до особистості Гебеля і стверджує, що «будь на місці Гебеля полковим командиром людина, яка б заслуговувала поваги своїх підлеглих і більш розумна, не було б обурення»[4] . Несприятливий відгук про Гебеля дає і декабрист І. І. Горбачевський[5] . За словами ж сина Гебеля Олександра, він був людиною строгою, обов'язковою і при всій своїй доброті запальною до крайності. Йому доручено було підтягнути розпущений полк, за що його і не злюбили[6] .

У російському фільмі «Союз порятунку» (2019) роль Гебеля виконав Владислав Вєтров.

• Документы о бунте Черниговского полка («Русский архив», 1871 г., стр. 257—288. «Бунт Черниговского полка»);
• «Русская старина», 1905 г., том ІІ, стр. 374—391 («Переписка по поводу бунта Муравьева-Апостола»).