Гельмут Бергер

Гельмут Бергер (нім. Helmut Berger, справжнє прізвище Штайнбергер, нар. 29 травня 1944, Бад-Ішль) австрійський актор.

Гельмут Бергер
Helmut Berger
фото 1974 року
фото 1974 року
Ім'я при народженні Гельмут Штайнбергер
Дата народження 29 травня 1944(1944-05-29) (77 років)
Місце народження Бад-Ішль, Австрія
Громадянство  Австрія
Національність австрієць
Професія актор
Кар'єра 1967 — дотепер
Нагороди «Давид ді Донателло» (1973)
IMDb ID 0000918
 Гельмут Бергер у Вікісховищі

Біографія

Гельмут Бергер народився у курортному містечку Бад-Ішлі у сім'ї власників готелю, для яких він залишається персоною «нон грата»[1]. Провів дитинство в Зальцбурзі і відвідував францисканський коледж у Фельдкірсі. У 18-річному віці Бергер переїхав до Лондона, щоб навчатися акторській майстерності. Для того, щоб сплатити за навчання, він підробляв офіціантом, брав участь у показах модного одягу, знімався в рекламі. З 1965 року навчався в університеті Перуджі і був статистом у ряді італійських фільмів[2].

У 1964 році зіграв в епізоді фільму французького режисера Роже Вадима «Карусель»(1964). Того ж року на одному з показів моди Бергер познайомився з Лукіно Вісконті. Завдяки цій зустрічі, Гельмут Бергер зіграв свої найкращі, зоряні ролі в кіно і здобув широку популярність. У 1966 році Вісконті дав Бергеру першу роль в кіноновелі «Відьма, спалена живцем» для кіноальманаху «Чаклунки/Відьми» (фільм складався з п'яти новел, знятих різними режисерами, пов'язаних наскрізною роллю Сільвани Мангано).

Гельмут Бергер у фільмі «Загибель богів» (1969)

Всесвітню популярність Бергеру принесли ролі Мартіна фон Ессенбека в «Загибелі богів» (1969), яку кінокритик Нью-Йорк Таймс Вінсент Кенбі назвав «роллю року»[3], і Людвіга II у стрічці «Людвіг» (1972). У одній з найзнаменитіших сцен «Загибелі богів» Бергер в жіночій сукні пародіює пісню, яку Марлен Дітріх, виконувала у своєму знаменитому фільмі «Блакитний ангел». У пізніших фільмах режисери в основному експлуатували одночасно сексуальний і інфернальний образ Бергера[2], що дало привід російському кінокритику Андрію Плахову висловити сумнів щодо наявності у Бергера власного акторського таланту[4].

Смерть у 1976 році Лукіно Вісконті привела Бергера до глибокої депресії, у нього з'явилися проблеми з алкоголем і наркотиками. 17 березня 1977 року у першу річницю смерті Вісконті Бергер вчинив спробу самогубства, прийнявши смертельну дозу снодійного[4].

Бергер багато знімався у 1980-90-х роках, зокрема на телебаченні, але усі його пізні роботи поступалися за якістю ролям у фільмах Вісконті. У 1983-1983-84 роках він був задіяний в одному сезоні популярною американською мильної опери «Династія».

Особисте життя

Гельмут Бергер — відкритий бісексуал, перебував у тривалих стосунках з Вісконті. Йому приписувалися романи з іншими знаменитостями обох статей. 19 листопада 1994 року Бергер одружився з італійською письменницею Франческою Гуідато (Francesca Guidato), але у 2004-му вони розлучилися[5].

Неодноразово з'являвся у ток-шоу на німецькому і австрійському телебаченні (що нерідко оберталося скандалами). 1998 року Бергер опублікував у Австрії мемуари «Ich» (Я)[6], значну частину якої присвятив своєму особистому життю.

Бергер вільно володіє німецькою (його рідна мова), англійською, французькою і італійською мовами, якими користується як у фільмах так і під час інтерв'ю.

Обрана фільмографія

РікНазваОригінальна назваРольОпис
1964КарусельLa Ronde епізод В титрах не вказаний
1966Відьми: Відьма, спалена жицемLe Stregheюнак з готелю
1968Молоді тигриLes jeunes tigresголовна роль
1969Загибель богівLa Caduta degli deiМартін фон Ессенбек
Номінований на Золотий глобус найкращому новому акторові
1969Красивий монстрUn beau monstreголовна роль
1969Уяви собі, якось увечері за вечереюMetti, una sera a cena
1970Портрет Доріана ГреяIl Dio chiamato DorianДоріан Грей
1970Сад Фінці-КонтініIl Giardino dei Finzi-ContiniАльберто Фінці Контіні
1971Метелик з закривавленими криламиUna farfalla con le ali insanguinateголовна роль
1972Знаменита колонаLa Colonna infameголовна роль
1972ЛюдвігLudwigЛюдвіг II Баварський
Спеціальна премія «Давид ді Донателло»
1973День покаянняAsh WednesdayЕрік
1974Сімейний портрет в інтер'єріGruppo di famiglia in un internoКонрад Х'юбел
1975Романтична англійкаThe Romantic Englishwoman
1976Салон КіттіSalon Kitty головна
1976Перемога під ЕнтеббеVictory at Entebbeнімецький терорист
1977Звір з автоматомLa Belva col mitraНанні Віталі
1978Велика битваIl Grande attaccoКурт Циммер
1980Моя дружина — відьмаMia moglie e'una stregaАзмодео
1980ФантомасFantômas Фантомас/Гурн/Вальгран/Нантейл/граф Зайц
Телевізійний міні-серіал (4 серії)
1981Смертельні ігриLethal Gamesголовна роль
1982ЖінкиFemmesголовна роль
1983/1984ДинастіяDynasty
1985Кодове ім'я: ІзмарагдCode Name: Emerald
1988БезликіFaceless
1988А. Д. А. М.A.D.A.M. Тобіас Шмідт-Ебербах
1989ПуританкаLa maison des fantasmes головна роль
1990Хрещений батько 3Godfather, The: Part III Фредерік Кейнсідж
1992Людвіг 1881Ludwig 1881Людвіг II Баварський
1997120 днів БоттропаDie 120 Tage von Bottrop
1999Під пальмамиUnter den PalmenІнгрід Нолль
2008ДитинкаHoney BabyКарл
2008Візит старої дамиDer Besuch der alten DameОлівер Маркс
2009Залізний хрестIron CrossШрагер/Фольгер
2012Помста мандрівної блудниціDie Rache der Wanderhureграф Сокольни
2013Інстинкт гравцяSpieltrieb
2013Паганіні. Скрипаль дияволаDer Teufelsgeigerлорд Бургхерш
2014Святий Лоран. Страсті великого кутюр'єSaint LaurentСен-Лоран у 1989 році

Премії і нагороди

Примітки

  1. "Ich bin ein Weltstar – und wer seid Ihr?". Die Welt. 8 січня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
  2. Hans-Michael Bock. The concise Cinegraph: encyclopaedia of German cinema. — Berghahn Books, 2009. — С. 36. — 574 p. — ISBN 9781571816559.
  3. Рецензія на «Загибель богів» на Amazon.com
  4. Плахов, А. С. (28 мая 1994). Двойной юбилей на фоне "Голубого ангела". КоммерсантЪ. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 31 липня 2010.
  5. Das merkwürdige Phänomen Helmut Berger. Die Welt. 5 квітня 2010. Процитовано 8 жовтня 2013.
  6. Berger, Helmut: Ich: die Autobiographie

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.