Гельмут Бергер

Гельмут Бергер народився у курортному містечку Бад-Ішлі у сім'ї власників готелю, для яких він залишається персоною «нон грата»[1]. Провів дитинство в Зальцбурзі і відвідував францисканський коледж у Фельдкірсі. У 18-річному віці Бергер переїхав до Лондона, щоб навчатися акторській майстерності. Для того, щоб сплатити за навчання, він підробляв офіціантом, брав участь у показах модного одягу, знімався в рекламі. З 1965 року навчався в університеті Перуджі і був статистом у ряді італійських фільмів[2].

У 1964 році зіграв в епізоді фільму французького режисера Роже Вадима «Карусель»(1964). Того ж року на одному з показів моди Бергер познайомився з Лукіно Вісконті. Завдяки цій зустрічі, Гельмут Бергер зіграв свої найкращі, зоряні ролі в кіно і здобув широку популярність. У 1966 році Вісконті дав Бергеру першу роль в кіноновелі «Відьма, спалена живцем» для кіноальманаху «Чаклунки/Відьми» (фільм складався з п'яти новел, знятих різними режисерами, пов'язаних наскрізною роллю Сільвани Мангано).

Гельмут Бергер у фільмі «Загибель богів» (1969)

Всесвітню популярність Бергеру принесли ролі Мартіна фон Ессенбека в «Загибелі богів» (1969), яку кінокритик Нью-Йорк Таймс Вінсент Кенбі назвав «роллю року»[3], і Людвіга II у стрічці «Людвіг» (1972). У одній з найзнаменитіших сцен «Загибелі богів» Бергер в жіночій сукні пародіює пісню, яку Марлен Дітріх, виконувала у своєму знаменитому фільмі «Блакитний ангел». У пізніших фільмах режисери в основному експлуатували одночасно сексуальний і інфернальний образ Бергера[2], що дало привід російському кінокритику Андрію Плахову висловити сумнів щодо наявності у Бергера власного акторського таланту[4].

Смерть у 1976 році Лукіно Вісконті привела Бергера до глибокої депресії, у нього з'явилися проблеми з алкоголем і наркотиками. 17 березня 1977 року у першу річницю смерті Вісконті Бергер вчинив спробу самогубства, прийнявши смертельну дозу снодійного[4].

Бергер багато знімався у 1980-90-х роках, зокрема на телебаченні, але усі його пізні роботи поступалися за якістю ролям у фільмах Вісконті. У 1983-1983-84 роках він був задіяний в одному сезоні популярною американською мильної опери «Династія».

Гельмут Бергер — відкритий бісексуал, перебував у тривалих стосунках з Вісконті. Йому приписувалися романи з іншими знаменитостями обох статей. 19 листопада 1994 року Бергер одружився з італійською письменницею Франческою Гуідато (Francesca Guidato), але у 2004-му вони розлучилися[5].

Неодноразово з'являвся у ток-шоу на німецькому і австрійському телебаченні (що нерідко оберталося скандалами). 1998 року Бергер опублікував у Австрії мемуари «Ich» (Я)[6], значну частину якої присвятив своєму особистому життю.

Бергер вільно володіє німецькою (його рідна мова), англійською, французькою і італійською мовами, якими користується як у фільмах так і під час інтерв'ю.

• У 1969 році Бергера було номіновано на «Золотий глобус» Golden Globe Award for New Star of the Year - Actor в якості найкращого нового актора (номінація, що припинила існування 1983 року) за роль в Загибелі богів, а роль Людвіга принесла йому національну кінопремію Італії «Давид ді Донателло».

• У 2007 році Бергер був удостоєний спеціальної премії «Тедді» Берлінського кінофестивалю (премія присуджується за кінороботи, що торкаються проблем сексуальних меншин) за внесок у кінематограф.

• Гельмут Бергер на сайті IMDb (англ.)
• Гельмут Бергер Listal.com
• Большой энциклопедический словарь(рос.)
• Гельмут Бергер про роботу у фільмі «Людвіг» на YouTube.
• Біографія Гельмут Бергер(рос.)
• Гельмут Бергер: цветок зла(рос.)