Генрієтта Бельгійська

Генрієтта та її сестра-близнючка Жозефіна з'явились на світ 30 листопада 1870 року у Брюсселі. Вони стали другими дітьми, що народились в родині графа Фландрського Філіпа, спадкоємця бельгійського престолу, та його дружини Марії Луїзи Гогенцоллерн-Зігмарінген. Дівчатка мали старшого брата Болдуїна. Жозефіна, однак, прожила лише два місяці і померла у січні наступного року. Родина згодом поповнилася ще однією донькою Жозефіною Кароліною та сином Альбертом.

Дитинство малечі пройшло у люблячому оточенні та турботі батьків. Виросла Генрієтта у Палаці графа Фландрського. Дівчина була високоосвічена та ерудована, полюбляла займатися спортом, у тому числі верховою їздою та полюванням.

З її братів та сестер найбільша схожість поглядів та інтересів у неї була із старшим братом Бодуїном. Коли Генрієтта захворіла на пневмонію у 1891 році, то принц так несамовито молився за неї у каплиці, що простудився сам і за кілька днів помер. Тим не менш, його смерть породила багато чуток, і сама Генрієтта згадує ту, що він загинув на дуелі.[2]

У віці 25 років принцеса взяла шлюб із герцогом де Вандомським Емануелем, який був молодшим від неї на рік. Весілля відбулося в Брюсселі 12 лютого 1896 року.

Молода пара оселилася у містечку Нейї-сюр-Сен. Також вони були присутніми в житті паризького суспільства в роки Прекрасної епохи.

Емануель де Вандом

У подружжя з'явилося четверо дітей:

• Марія-Луїза (1896—1973) — була двічі заміжня, мала єдиного сина від першого шлюбу;
• Софія (1898—1928) — інвалід з дитинства, одружена не була, дітей не залишила;
• Женев'єва (1901—1983) — дружина маркіза Шапоне-Моранс, мала сина та доньку;
• Шарль-Філіп (1905—1970) — герцог Немурський, Вандомський та Алансонський, був одруженим із американкою Маргаритою Ватсон, дітей не мав.

4 березня 1897 року Генрієтта була присутньою на «Благодійному базарі» в Парижі, де загинула її свекруха Софія Баварська. На її похороні познайомилися Єлизавета Баварська та брат Генрієтти, Альберт. За три роки молоді люди повінчалися.

Генрієтта була доброю спортсменкою, і вважається найкращою жінкою-стрільцем серед дам королівської крові.[3] У 1908 році вона супроводжувала чоловіка до Скелястих гір в Америці, щоб полювати на ведмедів-грізлі.

До початку Першої світової сімейство володіло землями у Бельгії, Франції та Швейцарії, однак після її завершення матеріальне становище погіршилося, і кілька маєтків їм довелося продати.

Популярність подружжя Вандомів турбувало третю республіку у Франції. Неугодна, як і всі члени Орлеанського дому, Генрієтта тим не менш отримала дозвіл оселитися у французькому Люгрені на кордоні із Швейцарією. У 1922 році вона придбала шато де Блоне з видом на Женевське озеро, прикрасила його та розширила.[4] Жила герцогиня просто, у неї збиралося невеличке коло дворян та савойських чиновників. Серед них був віконт Клеман де Моньї, що згодом став відомим як прототип персонажу Роберта де Сен-Лу в романі-епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу». Сама Генрієтта могла стати одним з прототипів маркізи де Вільпарізі.

Герцог Вандомський раптово помер взимку 1931 року в Канні. Під час звичайної простуди у нього зупинилося серце.

В останні роки життя герцогиня присвятила себе живопису, іллюструючи численні твори у техніці акварелі, які були видані у проміжок між 1928 та 1946 роками.

1947-го з фінансових причин вона була змушена виставити шато в Люгрені на продаж.[4]

У 1948 році Генрієтта була шпиталізована у швейцарську клініку в Сьєрі, де її і не стало 29 березня. Вона пішла з життя у віці 77 років. Похована у родинній усипальниці Орлеанського дому в Дрьо.

• Dominique Paoli, Henriette, duchesse de Vendôme, Racine, 2000.

• Саксен-Кобург-Готи (англ.)
• Профіль на Geneall.net (нім.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Генрієтти Бельгійської (англ.)
• Генеалогія Емануеля Орлеанського (англ.)