Геологія Швеції

Геологічна будова Швеції.

Швеція розташована в межах Балтійського щита. У центр. і сх. частині країни докембрійські метаморфічні породи фундаменту виходять на поверхню, а в півн.-західній — перекриті системою каледонських тектонічних покривал. У структурному відношенні тер. Ш. поділяється на провінції: Берґслаґен (Центральна Ш.), Південна Ш., Шеллефте і Норботтен на півночі країни, область шведських каледонід напівн.-заході і плита Сконе на півдні країни. У геол. будові автохтону — найдавніші архейські досвекофенські метаморфічні комплекси, розвинені на крайній півночі в пр. Норботтен і представлені ґнейсами, граніто-ґнейсами з амфіболітами і мігматитами. Свекофенські метаморфічні комплекси нижнього протерозою г.ч. вулканічного та островодужного походження поширені в провінціях Норботтен, Шеллефте і Берґслаген. У пр. Норботтен з ними пов'язані найбільші родов. залізняку, в пр. Шеллефте — числ. родов. руд кольорових металів, в пр. Берґслаґен — родов. поліметалічних, залізних і марганцевих руд. Карельські та нижньопротерозойські метаморфічні первинно-осадово-вулканічні комплекси, що переважають на півночі Норботтена, незгідно перекривають тут архейський фундамент.

Південна Ш. з півн.-заході на півд.-сході перетинає трансскандинавський пояс великих гранітних і граніт-порфірових плутонів віком 1,75-1,5 млрд років, а також кислих вулканітів. Верхньопротерозойський осадовий чохол починається товщею готських осадових і вулканогенно-осадових формацій: пісковиків, конґломератів, метаріолітів, аґломератів і туфів (до зах. частини пр. Берґслаґен). На крайньому заході Південної Ш. середньо- і верхньорифейські граніти середньо- і грубокристалічні, місцями порфірові, проривають карельські граніти, ґранодіорити і граніто-ґнейси. Байкальський (кадомський) комплекс (верхній ріфей — венд), представлений полевошпатовими пісковиками, заповнює невелику вузьку ґрабен-синкліналь в Південній Ш. Особливе структурне положення займає слабкометаморфізований автохтонний чохол, що залягає між метаморфітами покривал каледонід і древнім фундаментом. Він представлений в осн. вулканічними породами, сланцями, пісковиками і конґломератами кембрію та силуру. На о-вах Еланд і Ґотланд та в пр. Сконе розвинені платформні відклади кембрію-силуру, а в Сконе і мезозою-кайнозою. Майже повсюдно поширені різноманітні четвертинні відклади: озерно-болотні, алювіальні, льодовикові, перигляціальні.

У Ш. відомі майже всі тектонічні покривала скандинавських каледонід. Автохтоном або паравтохтоном є різновікові метаморфічні породи докембрійського фундаменту і венд-силурійські утворення, які його перекривають. Тектонічні покривала являють собою горизонтальні і субгоризонтальні серії з 6-7 покривних пластин, насунених з півн.-зах. із області Норвезького м. Вони складені породами докембрію і раннього палеозою: вулканогенно-осадовими комплексами, інтрузивними і метаморфічними породами. Стратиграфічна послідовність порід порушена. Рівень метаморфізму — зеленокам'яна і амфіболітова (зрідка ґранулітова) фації. Утворення граніто-ґнейсових куполів в кінці силуру-девоні зумовило деформацію поверхонь, що розділяють покривні пластини, і виникнення в покривалах числ. тектонічних вікон з виходом докембрійського фундаменту на поверхню. З фронтальною зоною покривал пов'язані попіметалічні родовища.