Георг Ернст Шталь

Георг Ернст Шталь (нім. Georg Ernst Stahl; 22 жовтня 1659(16591022), Ансбах, Баварія — 14 травня 1734, Берлін, Королівство Пруссія) — німецький науковець, лікар і хімік.

Георг Ернст Шталь
Georg Ernst Stahl
Народився 22 жовтня 1659(1659-10-22)
Ансбах, Баварія
Помер 14 травня 1734(1734-05-14) (74 роки)
Берлін, королівство Пруссія
Країна  Німеччина
Діяльність хімік, викладач університету, лікар, фізик
Alma mater Єнський університет
Галузь хімія
Заклад Університет Галле-Віттенберг
Науковий керівник Йоганн Йоахім Бехер
Відомі учні Michael Albertid[1]
Членство Леопольдина
Відомий завдяки: теорія флогістона, анаеробне дихання
 Георг Ернст Шталь у Вікісховищі

Біографія

1683 року закінчив медичний факультет Єнського університету. Після закінчення університету став там же приват-доцентом, а потім професором медицини. З 1687 року — придворний лікар герцога Саксен-Веймарського Йоганна Ернста. З 1694 року — професор університету в Галле. З 1716 року — лейб-медик прусського короля Фрідріха Вільгельма I. У Берліні він став президентом Медичної колегії — вищої медичної установи Пруссії. Завдяки його зусиллям в Берліні була заснована Медико-хірургічна колегія для підготовки військових лікарів.

Наукова діяльність

Розвиваючи погляди Йоганна Бехера, сформулював (вперше в 1697 році, докладно в 1703 році) теорію флогістону. Ця теорія, що об'єднувала численні відомості про процеси відновлення, горіння і випалення, набула широкого поширення в XVIII столітті. Теорія флогістону Шталя стала першою теорією наукової хімії, і зіграла важливу роль в остаточному звільнення хімії від алхімії. Роботи з дослідження газів (див. Пневматична хімія) і праці Антуана Лавуазьє спростували теорію флогістону наприкінці XVIII століття.

У своїх роботах з фізіології Шталь виступав віталістом; став засновником анімізму — вчення про душу, як якоїсь безособової життєвої першопричини, що лежить в основі всіх життєвих процесів.

Див. також
  • 8154 Шталь — астероїд, названий на честь науковця[2].

Примітки
  1. Математична генеалогія — 1997.
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела
  • Биографии великих химиков. Перевод с нем. под редакцией Быкова Г. В. — М.: Мир, 1981. 320 с. (рос.)
  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира. — М.: ВШ, 1991. 656 с. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.