Георг Лейббрандт
Георг Лейббрандт (нім. Georg Leibbrandt; 5 вересня 1899, в Гоффнунгфельд, нині с. Торосове, Захарівський район, Одеська область — 16 липня 1982, Бонн) — німецький державний і політичний діяч. Керівник східного відділення управління зовнішньої політики НСДАП. Керівник головного управління політики в імперському міністерстві окупованих східних територій (1941–1943).
| Георг Лейббрандт | |
|---|---|
 | |
| Народився |
5 вересня 1899 Гоффнунгсфельд, Тираспольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер |
16 липня 1982 (82 роки) Бонн, ФРН |
| Країна |
 Німеччина |
| Діяльність | солдат, суддя, політик |
| Alma mater | Лейпцизький університет |
| Знання мов | німецька[1] |
| Заклад | Міністерство окупованих східних територій[2] |
| Учасник | Друга світова війна[2] |
| Членство | СА, Studentenverbindung Leipziger Wingolfd і Tübinger Wingolfd |
| Посада | Суддя Народного судуd |
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2] |
| Брати, сестри | Gottlieb Leibbrandtd |
Біографія
Народився в німецькій колонії Гоффнунгсфельд (нім. Hoffnungsfeld[3], Тираспольський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія), нині село Торосове Захарівського району, Одеської області, Україна, в селянській сім'ї німецьких колоністів зі Швабії.
В ранньому віці емігрував у Німеччину на навчання. В 1920 році почав вивчати теологію, історію та філологію. В 1926 році Лейпцизький університет присудив йому ступінь Доктора філософії. Спеціалізувався на Росії, відвідував Радянський Союз у 1926, 1928 і 1929 роках. З 1929 года — співробітник Імперського архіву.
З 1931 по 1933 — як стипендіат фонду Рокфеллера знаходився у США.
1 липня 1933 року вступив до НСДАП. Зайняв пост керівника східного відділення управління зовнішньої політики нацистської партії. В 1941, після нападу Німеччини на СРСР, бул запрошений Розенбергом у новостворене Імперське міністерство окупованих східних територій, став головою головного управління політики цього міністерства.
У 1942 році разом з А. Маєром був представником міністерства на Ванзейській конференції.
У лютому 1943 року презентував меморандум про Російський національний комітет і Російську визвольну армію.
Влітку 1943 року пішов з державної служби, добровільно вступив в армію, направлений до Кригсмарине.
Після війни арештований та інтернований союзниками. В 1945–1949 рр. знаходився в ув'язненні, проте був визнаний невинним в злочинах і в травні 1949 року звільнений.