Штурмові загони

Штурмові загони , дослівно: Штурмове управління, СА (нім. Sturmabteilung, SA) — часто за кольором уніформи звані як «коричневосорочечники» — парамілітарні формування Нацистської партії Німеччини, «військо партії», націлені проти демократичного ладу Веймарської республіки, призначалися для силового придушення політичних противників[1]. Загони СА відіграли істотну роль у захопленні влади в країні.

Штурмові загони
нім. Sturmabteilung
Абревіатура SA
Тип напіввійськова організація
політична організація
political factiond
Засновник Ернст Рем
Засновано 1920
Розпущено 10 жовтня 1945
Країна  Веймарська республіка і  Німеччина
Штаб-квартира Мюнхен
Попередник Сталевий шолом
Керівник Отто Вагенер, Ернст Рем, Франц Пфеффер фон Заломон, Герман Герінг, Генріх Гіммлер, Віктор Люце, Бальдур фон Ширах і Вільгельм Шепман
Членів 3 000 000
 Штурмові загони у Вікісховищі
Знак СА

Були утворені 1921 року і спочатку існували як «спортивне відділення» НСДАП, набиралися із залишків фрайкору та учасників невдалого путчу Каппа. Після приходу до влади НСДАП в 1933 були підпорядковані МВС та були «допоміжною поліцією». Нараховували понад 4,5 мільйони членів. Після ночі довгих ножів 1934 та страти верхівки СА на чолі з Ремом штурмові загони втратили значення та поступилися СС. Після капітуляції 1945 розпущені і заборонені.

Початок і становлення

Політичне життя в Німеччині того часу не вирізнялося миролюбністю, й НСДАП потребувала людей для захисту своєї справи та протидії супротивникам, тому в серпні 1921 р. відставний лейтенант-цур-зее (лейтенант флоту) Ганс Ульрих Клінцш на Гітлерове доручення сформував з числа найактивніших і фізично найміцніших членів партії «Загін оборони та пропаганди НСДАП».

Завданнями цього загону були пропаганда ідей нацизму, збір коштів до фонду партії, розповсюдження нацистської літератури, охорона зборів, мітингів, штаб-квартир партії від нападів політичних супротивників і фізична розправа з ними. У серпні 1921 р. загін дістав назву «Sturmabteilung» (штурмовий загін), скорочено — СА, більше відомий як «штурмовики», «штурмові батальйони», «буросорочники».

У листопаді 1926 р. Гітлер перебрав на себе загальне керівництво СА й проголосив себе найвищим керівником СА, запровадив посаду начальника штабу СА та призначив на цей пост Франца Фелікса Пфефера фон Саломона. Той створив струнку структуру СА з чіткою системою підпорядкування від рядового штурмовика до Гітлера.

СА ніколи не входила до складу збройних сил Німеччини. Ба більше, ця організація ніколи не мала зброї[джерело?], хоча вона й мала структуру армійського типу, була дуже численна, добре організована й мала систему звань, подібну до військових. У серпні 1930 р. з'ясувалося, що Саломон таємно від Гітлера використовує армійські навчальні центри для вишколу загонів СА, намагається змовитися з військовиками про те, щоб озброїти загони СА, що могло потягти за собою проголошення НСДАП антидержавницькою партією та її ліквідацію.

Крім того, під час передвиборчої кампанії в серпні 1930 р. командир берлінських загонів СА Вальтер Штеннес, якому не подобалась ідея приходу до влади законним шляхом, влаштував заколот проти партійного керівництва в Мюнхені. Унаслідок цього інциденту розлючені штурмовики захопили штаб-квартиру партії у Берліні. Гітлер поквапився до Берліна, перебрав на себе керівництво СА й узяв ситуацію під контроль, але політичні збитки від цієї акції були значні. Саломона було усунено від керівництва СА, і 5 січня 1931 р. його місце посів Ернст Рем, який негайно перебудував СА, надав їм чіткішої воєнізованої структури, й до середини 1931 р. під його керівництвом чисельність СА сягнула 400 000 осіб, перевищивши чисельністю рейхсвер (100 000).

Занепад

З 1931 року командувач СА — Ернст Рем. Керівництво СА робило спроби підпорядкувати собі інші військові сили Німеччини, передусім Вермахт, що спричинило гостру невдоволеність німецького генералітету, який мав історичні й соціальні корені прусської шляхти та аристократії, а також власні політичні інтереси. Це невдоволення, різні погляди на соціальні перетворення в Рейху (штурмовики вимагали від Гітлера здійснити ІІ-й етап революції — «соціальний»), а може, ще й Гітлерів острах утратити абсолютну владу, власне, і стали внутрішньою пружиною змови верхівки СС і Гітлера проти Рема й верхівки СА та призвели до так званого Путчу Рема. Після якого СА втратила свою провідну роль у Третьому Рейху на користь СС.

Під час Другої світової війни СА мали свої військові підрозділи. Після капітуляції Третього Рейху у Другій світовій війні СА за законом №2 Контрольної ради країн антигітлеровської коаліції було розпущено та заборонено.

Відомі діячі СА

Виноски
  1. Сторінка СА на сайті Музею німецької історії(нім.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.