Герберт Аймерт

Навчався в Вищій школі музики в Кельні з 1919 по 1924 роки, потім в Кельнському університеті, який закінчив у 1930 році. У 1931 році захистив дисертацію про музичні форми XVII—XVIII століть (нім. Musikalische Formstrukturen im 17. und 18. Jahrhundert). З 1927 по 1933 роки працював на західнонімецькому радіо в Кельні як музичний критик. З 1930 року писав критичні статті для газети Kölner Stadtanzeiger, був редактором Kölnische Zeitung з 1935 по 1945 роки.

Після війни повернувся на радіо, в 1948 році заснував нічну музичну програму Musikalische Nachtprogramme, керівником якої був до 1965 року[4]. А в 1951 році заснував першу студію електронної музики, якою керував до 1971 року. З 1955 року у співпраці з Штокгаузеном був редактором журналу Die Reihe, який висвітлював тематику музичного авангарду 1950—1960-х років. З 1951 по 1957 читав лекції на Міжнародних курсах нової музики в Дармштадті. У 1965 році призначений професором Кельнської ВМШ[5].

Герберт Аймерт помер 15 грудня 1972 року в Кельні[5][6].

З початку 1920-х років Аймерт писав 12-тонову музику, він був одним з перших прихильників додекафонії[5]. Атональна музика і серійна техніка були основною темою його музикознавчих робіт і домінуючим стилем композицій.

Теоретичні роботи

Автограф Г. Аймерт

Першу роботу «Вчення про атональну музику» (нім. Atonale Musiklehre, Лейпциг) Аймерт опублікував в 1923 році, ще бувши студентом. Йому належать значні роботи про нові музичні техніки «Підручник 12-тонової техніки» (нім. Lehrbuch zur Zwölftonmusik, 1950, Вісбаден; багаторазово перевиданий, перекладений кількома мовами), «Основи серійної техніки в музиці» (нім. Grundlagen der musikalischen Reihentechnik, 1964, Відень). У співавторстві з Г. У. Гумпертом написав «Лексикон електронної музики» (нім. Lexikon der elektronischen Musik, 1973, Регенсбург)[5].