Герман Музер

Музер навчався медицині в Лозаннському, Цюрихському та Базельському університетах. Закінчивши навчання, у 1918 році став першим помічником доктора Фердинанда Зауербруха в хірургічній університетській клініці в Цюриху, а в 1919 році — в Інституті патології Базельського університету. У 1920 році в Цюрихському університеті він отримав докторський ступінь з дисертацією «Про випадок ендогенного ожиріння з високим ступенем остеопорозу», яка потім стала відомою як хвороба Кушинга. Зробив внесок у патологію внутрішньої секреції та згодом був помічником лікаря в Інституті гігієни Цюрихського університету.

Потім він працював шістнадцять років за кордоном і був клінічним патологом в Американській лікарні в Мехіко між 1921 і 1928 роками, майже половину 1929 року працював директором Християнського госпітального інституту медичних досліджень у Цинциннаті, до того, як в 1930 році став професором бактеріології в Національному автономному університеті Мексики. Окрім своєї лікарської та викладацької діяльності, він зосередив увагу, зокрема, на дослідженні інфекцій, спричинених рикетсіями. Під час перебування в Мексиці він виявив у 1928 році збудника ендемічного (мишачого) висипного тифу, названого на його честь «Rikettsia mooseri». Інші його дослідження стосувались содоку, Ку-гарячки та інших інфекційних гарячок, інсектицидної активності ДДТ та бутазолідину.

Після повернення до Швейцарії в 1936 році він прийняв пропозицію професорства в Цюрихському університеті і викладав там до виходу на пенсію в 1961 році. У той же час він обіймав посаду директора Інституту гігієни та бактеріології, який входив до складу університету. Як фахівця з екзотичних захворювань Музера направлено в Китай Лігою Націй у 1938 році. Також він здійснив епідеміологічні місії до Іспанії в 1942 році, Югославії в 1944 році, Єгипту в 1947 і 1960 роках. Музер неодноразово з такими місіями бував в Африці. Ганс Цінссер у своїх спогадах у 1940 році так оцінив Музера:

Цей жвавий, доброзичливий швейцарець був і є одним з найкращих наукових спостерігачів, з якими мені колись пощастило співпрацювати. Без нього нам, мабуть, не вдалося б. Він — маленька, міцна бомбочка енергії, жорстока чесність якого зробила його ворогом багатьох людей, але не тих, що є чесними.

3 листопада 1941 року Музер послав своєму другові Френсісу Пейтону Раусу з Інституту Рокфеллера (Нью-Йорк) телеграму з проханням надати фінансову допомогу для виготовлення вакцини проти епідемічного висипного тифу в Цюриху для Варшавського гетто, проте американці прохання відхилили. Виникли проблеми вакцинації у гетто, тому Музер організував виготовлення вакцини в своїй лабораторії, що створило серйозні проблеми, адже декілька працівників заразилися і перехворіли на епідемічний висипний тиф, але зрештою вдалося виготовити певну кількість доз вакцини і передати її до Польщі. Музер не був ні у Варшаві в 1941 році, ні членом швейцарських санітарних місій на східному фронті. Він отримав після війни швейцарську наукову премію Марселя Бенуа за підтримку виробництва в Швейцарії цієї вакцини для Варшавського гетто.

До і під час Другої світової війни Музер активно демонстрував послідовні антинацистські настрої. Під час перебування в Китаї у 1938 році з колегами він розмовляв швейцарським діалектом, або англійською мовою, бойкотував німецькою мовою — мовою нацистів. Він категорично відмовлявся до кінця Другої світової війни публікуватися у німецьких часописах. У розпал німецьких військових тріумфів у 1942 році до уряду Цюриху було подано скаргу щодо антинацистських висловлювань, які Музер зробив, сидячи з колишніми студентами в ресторані. Ректору університету якимось чином вдалося вирішити проблему. У 1942 році швейцарська армія за порадою Музера взялася використовувати ДДТ для боротьби з вошами, переносниками епідемічного висипного тифу, що надалі використали як союзні, так і німецькі війська

У 1951 році він отримав медаль імені Бернгарда Нохта.

Він був науковцем старої школи, в основному будував свої висновки на спостереженнях або експериментах, які відтворювали ситуацію якомога ближче до «дикої природи». Незважаючи на 26 років діяльності в Цюриху, він не заснував фактичної своєї наукової школи. Його інтереси були широкими і різноманітними від математики до класичної філології.

Став почесним доктором Національного автономного університеті Мексики (1954), Базельського (1961) та Гамбурзького (1961) університетів. Почесний член Королівської академії Барселони, член Бельгійської академії тропічної медицини.