Гамбурзький університет

Га́мбурзький університе́т (нім. Universität Hamburg) — один з найбільших академічних центрів Німеччини. Попри те, що Гамбурзький університет є одним з наймолодших університетів Німеччини, наукові відкриття та досягнення професорів та випускників університету, п'ять з яких — лауреати Нобелівської премії — увійшли в історію науки і техніки. Входить до асоціації найбільших німецьких університетів German U15.

Гамбурзький університет
Головний корпус університету
?координати: ↑62782 ·R (Гамбург)
Тип громадський університет і comprehensive universityd
Країна  Німеччина
Розташування ГамбургГамбург
Засновано 1919
Президент Дітер Ленцен (нім. Dieter Lenzen)
Ректор Катрін Вернау (нім. Katrin Vernau)
Студентів 39 000
Членство у
  • Deutsches Forschungsnetzd[1], German Rectors' Conferenced[2], German University Sports Federationd[3], Асоціація університетів Європи[4], Informationsdienst Wissenschaft e.V.d[5], Franco-German Universityd[6], arXiv.org[7] і Bluetooth Special Interest Groupd
    • Складається з Central Medical Libraryd, Hamburg State and University Library Carl von Ossietzkyd, Nordost-Institutd, Q65156553? і Universität Hamburg Institut für Deutsche Gebärdensprache und Kommunikation Gehörloserd
    Випускники Категорія:Випускники Гамбурзького університету
    Штаб-квартира Гамбург
    Сайт uni-hamburg.de/index_e.html
     Гамбурзький університет у Вікісховищі

    Історія

    Датою створення Гамбурзького університету вважається 1 квітня 1919[8]. Університет успадкував традиції вищої школи від заснованої в 1613 році в Гамбурзі «Академічної гімназії» (Akademisches Gymnasium). Протягом двох семестрів гімназисти прослуховували загальний курс лекцій, після чого переходили до спеціалізованих курсів, але через малу кількість слухачів гімназія була змушена закритися.

    У 1895 році бізнесмен Едмунд Сімерс пожертвував будинок для проведення досліджень та лекцій. Сьогодні ця будівля — головний корпус Гамбурзького університету. У XIX столітті поряд з Академічної гімназією виник ботанічний сад (1821), обсерваторія (1833), хімічна лабораторія (1878), фізична лабораторія (1885) і т. д. Корпус академії розширювався, що призвело в 1907 році до створення «Гамбурзької наукової організації», яка займалася підтримкою наукових експедицій та видавництвом публікацій, і Colonial Institute в 1908 році. На початку XX століття Вернер фон Мелле зробив спробу об'єднати ці інститути в університет, але міський парламент відхилив цю пропозицію. І тільки після Першої світової війни демократично налаштоване населення Гамбурга проголосувало за відкриття «Гамбурзького університету» та призначило Вернера фон Мелле ректором університету.

    На базі університету було створено 4 факультети: право, медицина, філософія та природничі науки. Базою для створення медичного факультету була клініка в Еппендорфі, яка прославилася за часів епідемії холери в XIX столітті. Кількість факультетів до 1954 році збільшилася до шести — розділився соціально-економічний факультет і факультет права, також відкрився новий лютеранський теологічний факультет.

    1919 року в університеті значилося 1729 студентів. На початку 50-х років число студентів збільшилося до 6000, в 60-х це число подвоїлося, а в 70-ті тут здобували вищу освіту вже 19 200 майбутніх фахівців. Нині в Гамбурзькому університеті навчається близько 39 000 студентів[8].

    Факультети

    Відомі співробітники та студенти

    У Гамбурзькому університеті навчалися і здобули наукові ступені:

    У Гамбурзькому університеті викладали:

    • Отто Штерн — лауреат Нобелівської премії з фізики (1943)
    • Вольфганг Паулі — лауреат Нобелівської премії з фізики (1945)
    • Вольфганг Пауль — лауреат Нобелівської премії з фізики (1989)
    • Карл Фрідріх фон Вайцзеккер — німецький фізик, філософ і політичний діяч
    • Вільям Льюїс Штерн — німецький психолог і філософ, творець концепції інтелектуального коефіцієнта
    • Йоганн Радон — австрійський математик
    • Альбрехт Отто Йоганнес Унзольд — німецький астрофізик
    • Вальтер Фрике — німецький астроном
    • Бернгард Нохт — німецький гігієніст

    Примітки
    1. https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/
    2. https://www.hrk.de/mitglieder/mitgliedshochschulen/universitaeten-technische-hochschulen/
    3. https://www.adh.de/ueber-uns/mitgliedshochschulen.html
    4. https://eua.eu/about/member-directory.html
    5. https://idw-online.de/de/institution109
    6. https://www.dfh-ufa.org/die-dfh/die-dfh-im-ueberblick/netzwerk
    7. Our Members / Tier 3
    8. офіційний сайт Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 29 серпня 2010.
    9. сайт Юридичного факультету Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 1 вересня 2010.
    10. сайт Медичного факультету Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 22 січня 2009. Процитовано 1 вересня 2010.
    11. сайт Школи бізнесу, економіки та соціальних наук Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 1 вересня 2010. Процитовано 1 вересня 2010.
    12. сайт факультету Інформатики, математики та природничих наук Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 1 вересня 2010.
    13. сайт центру біоінформатики Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 2 листопада 2010. Процитовано 1 вересня 2010.
    14. сайт факультету гуманітарних наук Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 1 вересня 2010.
    15. сайт факультету педагогіки та психології Гамбурзького університету (англійською). Архів оригіналу за 7 березня 2006. Процитовано 1 вересня 2010.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.