Гехт Семен Григорович

Семен Григорович Гехт (при народженні Шулім Гершевич Гехт;[1] 6 (19) серпня 1900[2], Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія— 10 червня 1963, Москва, СРСР) — російський радянський письменник, поет і журналіст, військовий кореспондент. Належав до «південно-російської» школи.

Гехт Семен Григорович
Народився 6 (19) серпня 1900
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 10 червня 1963(1963-06-10) (62 роки)
Москва, СРСР
Поховання Введенське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність поет, журналіст, письменник, військовий кореспондент
Мова творів російська
Жанр повість, оповідання і поезія

В одеській пресі 1920-х років публікувався під ім'ям Соломон Гехт, в офіційних документах — Авраам Гершевич Гехт.[3]

Життєпис
П. (питання). Чому у вас два імені в по батькові?
В. (відповідь). За старою єврейською традицією, якщо хтось із дітей захворіє, йому додатково давалося нове ім'я. Таким чином, у мене з дитинства — два імені: Авраам і Семен. Герш — у перекладі з єврейської — Григорій. Цим по батькові мене й називали. А літературні твори підписував — Семен Гехт. Але в паспорті і за військовим квитком — Авраам Гершевич.[4]
Оригінальний текст (рос.)
По старой еврейской традиции, если кто-либо из детей заболеет, ему дополнительно давалось новое имя. Таким образом, у меня с детства — два имени: Авраам и Семён. Герш — в переводе с еврейского — Григорий. Этим отчеством я и величался. А литературные произведения подписывал — Семён Гехт. Но в паспорте и по военному билету — Авраам Гершевич.


Одеська дослідниця Олена Леонідівна Яворська, спираючись на записи в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина, уточнює дату народження Гехта 6 серпня 1900 року (за старим стилем), а ім'я при народженні Шулім Гершевич Гехт[3][5][6].

Рано залишився сиротою — батько, гайсинський міщанин Герш Лейбович Гехт (1850 — 23 березня 1917), помер, коли йому було 17 років, мати — Лея Гехт — ще раніше; виховувався в родині старшого брата[7]. У нього були старші брати Ісак і Наум, сестра Фаня.

Закінчивши 6 класів, продовжив навчання в другому казенному єврейському (свічному) училищі. Дебютував шарадою в жовтневому номері журналу «Дитинство і отроцтво» 1912 року[8]; того ж року його вірші опубліковано ще в двох номерах цього журналу. Протягом 1916—1922 років працював «хлопчиком»-фальцювальником, потім розсильним, підсобним робітником і складачем при друкарні в експедиції газети «Одеські новини» на вул. Катерининської, 8.

Почав активно публікуватися 1922 року, спочатку писав вірші. ВІд 1923 року, разом з Ю. Олешею, М. Булгаковим, Ільфом і Паустовським, входив до штату співробітників газети «Гудок» (під час війни — її військовий кореспондент). 1926 року видавництво «Зіф» випустило книгу оповідань Шолом-Алейхема «Шістдесят шість» у перекладі С. Гехта, пізніше продовжив перекладати оповідання Шолом-Алейхема і Мопассана. В 1930-х роках також писав нариси для журналу «Наші досягнення». Один з авторів книги «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна» (1934).

У травні 1944 заарештований, засуджений на 8 років за «антирадянську агітацію». Відбувши термін, 1952 оселився в Калузі, потім у Підмосков'ї. Реабілітований 1955 року.

Помер 1963 року. Паустовський у некролозі писав:

Письменницьке життя Гехта була нелегким і чистим. Він не знав забезпеченості і цурався безплідних білялітературних пристрастей.
Оригінальний текст (рос.)
Писательская жизнь Гехта была нелёгкой и чистой. Он не знал обеспеченности и сторонился бесплодных окололитературных страстей

Похований на Введенському кладовищі (28 діл.).

Родина

Дружина — Віра Михайлівна Синякова (1899—1973), до 1924 року була дружиною Григорія Петнікова. Її сестра Ксенія була одружена з Миколою Асєєвим.

Книги
  • Круговая порука (Тюремная запись). — Самара: Изд. журнала «Сеятель правды», 1925. — 15 с.
  • Шмаков и Пранайтис. Рассказы. — Москва: Библиотека «Огонёк» № 286, 1927. — 52 с.
  • Штрафная рота: Повесть. — Харьков: Пролетарий, 1929. — 126 с.
  • Человек, который забыл свою жизнь, 1930
  • История переселенцев Будлеров, 1930
  • Сын сапожника, 1931
  • Весёлое отрочество, 1932
  • Мои последние встречи, 1933
  • Пароход идёт в Яффу и обратно, 1936
  • Поучительная история, 1939 (роман рассказывает об еврейском юноше, который становится инженером)
  • Будка Соловья, 1957
  • Три плова, 1959
  • В гостях у молодёжи. Воспоминания, 1960
  • Долги сердца, 1963 (сборник рассказов посвящён теме розыска пропавших без вести солдат в послевоенный период)
  • Простой рассказ о мертвецах и другие рассказы, Иерусалим, 1983
  • Пароход идёт в Яффу и обратно (рассказы и повесть). М.: Текст, 2016. — 398 с.

Див. також
  • Колектив поетів

Примітки
  1. Запис про народження Шуліма Гехта (6 серпня 1900 року) в метричних книгах канцелярії одеського міського рабина доступна для перегляду на сайті єврейської генеалогії JewishGen.org.
  2. Гехт Семён Григорьевич
  3. Архивная Одиссея. Одесса литературная.. Телекомпания ГРАД (рос.). Процитовано 25 лютого 2017.
  4. З протоколу допиту
  5. Шулім — єврейський аналог імені Соломон, яким користувався письменник на початку творчого шляху.
  6. Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский. У першому опублікованому творі Семена Гехта в журналі «Дитинство і юність» за жовтень 1912 року вказується вік автора — 12 років.
  7. По составу крови[недоступне посилання з Июнь 2018]
  8. Е. Л. Яворская. Журнал «Детство и отрочество» и его авторы С. Гехт и М. Поляновский.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.