Паустовський Костянтин Георгійович

Прадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році поселився у селі Городище. Окрім того, він отримав дворянство, а також прийняв католицтво. Дядько Костянтина Георгійовича, Ілля Максимович (†1932), працював учителем у селі й заснував школу у своєму родовому маєтку.[1] Сам Паустовський писав лише російською мовою. Під час відвідування Києва Микола II запитав гімназиста Паустовського чи він малорос, на що той відповів "так". Серед предків письменника були українці, поляки, росіяни та турки. Мати письменника, Марія Григорівна (1858—1934), походить із православного українського шляхетського роду Височанських герб Сас. Мамин брат, улюблений дядько малого Кості - Юзек (Йосиф Григорович Височанський) генерал-майор царської армії, воював на стороні бурів у англо-бурській війні, нащадок козацького полковника Семена Височана. З його слів: «„Универсал“ и печать остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка. Отец посмеивался над своим „гетманским происхождением“ и любил говорить, что наши деды и прадеды пахали землю и были самыми обыкновенными терпеливыми хлеборобами, хотя и считались потомками запорожских казаков.»[2]

Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 (31) травня 1892 року в Москві у сім'ї залізничного статистика Георгія Максимовича Паустовського (1862—1912). Після декількох переїздів, 1898 року, сім'я оселилася у Києві, на Анненковській (Лютеранській) вулиці, 33. Пізніше Паустовські переїхали на Святославську вулицю, 9, з 1905 мешкали на Микільсько-Ботанічній, 13 (будинок не зберігся)[3].

1904 року Костянтин почав вчитися в Першій київській гімназії. У дитинстві Костянтин багато часу проводив у дідовому маєтку, що містився в селі Городище біля Білої Церкви, де встановлена пам'ятна дошка письменнику.[1]

Пам'ятна дошка в Білій Церкві

Під час навчання Костянтина Паустовського в шостому класі (осінь 1908) батько покинув сім'ю, через що хлопець мусив сам заробляти собі на навчання репетиторством. Його старший брат оселився окремо, а мати з Костянтином і ще двома дітьми, Галиною і Вадимом, переїхала на Велику Підвальну вулицю, 9.

Після розпаду сім'ї Костянтин деякий час мешкав у свого дядька (материного брата) Миколи Григоровича Височанського в Брянську. Повернувся до Києва в 1909 році, за сприяння викладачів відновився в гімназії, оселився спочатку в Дикому провулку (нині — Студентська вулиця), а пізніше — на Лук'янівці (Багговутівська вулиця, 9, будинок не зберігся), у своєї бабусі Вікентії Іванівни в її флігелі.

Під кінець навчання в гімназії, 1912 року, Паустовський написав своє перше оповідання «На воді» (рос. На воде), надруковане в місцевому альманасі «Огни». Того ж року помер і батько письменника[1]. По закінченні гімназії (1912) Костянтин вступив до Київського університету Святого Володимира на фізико-математичний факультет, однак наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. Згодом перейшов до Московського університету.[4]

У зв'язку з початком Першої світової війни юнак перервав навчання й почав працювати водієм трамвая, а згодом — на санітарному поїзді. Через якийсь час, після смерті на війні двох своїх старших братів, Бориса та Вадима (загинули в один день 1915 року на різних фронтах), Паустовський повернувся до Москви, де тоді мешкали його мати Марія Григорівна та старша сестра Галина Георгіївна Паустовська (1886—1936). У наступні декілька років Костянтин працював на заводах Юзівки, Катеринослава й Таганрога. У 1916 році Паустовський навіть займався рибальством в Азовському морі. Перебуваючи в Таганрозі, письменник розпочав свій перший роман «Романтики», над яким працював наступні сім років, а опублікував ще через дванадцять, 1935 року.

Тікаючи від влади комуністів після Жовтневого перевороту, переїжджає в Україну, де бере участь у боях проти військ Петлюри у лавах Сердюцького полку гетьмана Скоропадського під Пущею-Водицею. У 1918 мешкав у Києві на Несторівській вулиці, 31, кв. 3 (нині — вулиця Івана Франка, 33). Згодом виїхав до Одеси.

Пам'ятник Паустовському в селі Санжійка

Після закінчення Громадянської війни в Росії Паустовський служив у Російському телеграфному агентстві (1924–1929).[5]

Працював у с. Санжійка в 1960 році.

Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського

Помер у Москві, похований у місті Таруса.

• Морські накиди (1925)
• Мінетоза (1927)
• Зустрічні кораблі (1928)

Музей К. Паустовського, смт Старий Крим

• Сяючі хмари (1929)
• Кара-Бугаз (1932)
• Доля Шарля Лонсевіля (1933)
• Колхіда (1934)
• Чорне море (1936)
• Сузір'я Гончих Псів (1937)
• Літні дні (1937)
• Північна повість (1938)
• Мещорська сторона (1939)
• Пожильці старого будинку (1941)
• Золота троянда (1955)

• Ісак Левітан (1937)
• Орест Кипренський (1937)
• Тарас Шевченко (1939)

• Далекі роки (1945)
• Бентежна юність (1955)
• Початок невідомого століття (1957)
• Час великих очікувань (1959)
• Кидок на Південь (1960)
• Книга блукань (1963)

• Северная повесть (1960)

• Кара-Бугаз. — Харків-Одеса, 1934.
• Колхіда. — Харків-Одеса, 1935.
• Щастя. — Київ, 1947.
• Стальний перстень. — Київ, 1953.
• Скарб. — Київ, 1955.
• Золота троянда. — Київ, 1957.
• Літні дні. — Київ, 1960.
• Повість про життя. — Київ, 1961.
• Приворотне зілля. — Київ, 1970.
• Струна. — Київ, 1980.
• Тарас Шевченко. — Київ, 2014.

• Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2002. — 2 серп. — С. 4.
• Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 10 трав. — С. 2.
• Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. (рос.)
• Паустовский К. Г. Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)